Загинув, вивозячи з поля бою поранених

08:13 13 Грудня 2016

Загинув, вивозячи з поля бою поранених

Нерідко війна забирає з-поміж нас найкращих. От і восени 2014 року перестало битися серце відомого фотокореспондента, учасника київського Євромайдану, бійця добровольчого батальйону «Айдар» Віктора Гурняка (на фото). Вивозячи з поля бою поранених у селі Фрунзе Слав’яносербского району Луганської області, 27-річний боєць загинув в результаті мінометного обстрілу.

Що ми знаємо про новітнього героя України Віктора Гурняка? Нерідко про таких людей, як він, дізнаються більше лише після їхньої смерті. За свої 27 років уродженець села Городниця Гусятинського району, що на Тернопільщині, пройшов дуже насичений життєвий шлях. Ще під час навчання у технічному коледжі Тернопільського технічного державного університету він вів активну громадську діяльність. Вступивши у юні роки до Пласту, вже невдовзі Віктор став пластуном-розвідувачем. Згодом його було призначено хорунжим крайового табору військового пластування «Легіон». Тернополянин був активним учасником Помаранчевої революції у складі штабу «Чиста Україна». У 2007 році Віктор взяв участь у зйомці відеокліпу гурту «Тартак» та «Нічлави» «Не кажучи нікому» в ролі повстанця у вишиванці, який загинув у 1943 році в бою під Загоровим, захищаючи рідну землю від загарбників.

Упродовж свого недовготривалого життя Віктор Гурняк встиг зробити вагомий внесок у фотосправу. Багато фотографувати почав ще з дитинства, невдовзі потому, як батько придбав ФЕД-5. У 2007 році він випадково став свідком пожежі на горі Ай-Петрі. Ці фото одразу потрапили у світлини ТОП-тижня. Їх вперше опублікували рейтингові українські видання, в тому числі й УНІАН. Відтоді Віктор почав співпрацювати з цим інформагентством. Восени 2009 року під час епідемії грипу почав фотографувати для міжнародної інформаційної агенції «Reuters». Невдовзі спільно з друзями тернополянин заснував фотоагентство «LUFA».

Ще на початку Революції гідності Віктор Гурняк став добровольцем 15-ї комендантської сотні Самооборони Майдану. Він брав участь в усіх найбільших протестних акціях у Києві, у тому числі в січневих подіях на вул. Грушевського та в обороні Майдану Незалежності у лютому 2014 року. Коли розпочалися бойові дії на сході України, Віктор вирішив вступити добровольцем у ряди батальйону «Айдар». Упродовж останніх місяців він забезпечував необхідним спорядженням бійців цього та інших підрозділів, збираючи кошти та закуповуючи необхідні речі. А ще самостійно доправляв допомогу в зону проведення антитерористичної операції та допомагав із транспортуванням вантажів.

«Декілька разів ми з Віктором їздили на схід», – пригадав фотокореспондент фотоагентства «LUFA» Петро Задорожний. – «Ми завжди розуміли, що з нами може щось трапитися. Ми з Віктором не раз жартували, вважаючи, що життя – це велика гра. Він не хотів, щоб на його похороні будь-хто плакав. Коли ми згадуємо про нього, завжди усміхаємося. Ця людина завжди вселяла людям оптимізм. Віктор був фотокореспондентом. Для нього це була не звичайна справа. Він завжди хотів, щоб його очима подію побачили інші. Саме він мене завжди підтримував та допомагав виходити з проблем. Він потягнув мене зі собою на схід та подарував свій бронежилет, який коштує чимало. Мій друг ніколи не говорив ні про кого нічого поганого».

«Віктор загинув, як герой», – розповів командир роти «Айдару» Юрій «Тайм». – Його останнім завданням було вивести поранених. Однак автомобіль не заводився. Віктор не здавався у своїх спробах. Невдовзі почався мінометний обстріл. Він не встиг заховатися…»

Ще 12 жовтня Віктор написав свій останній статус у соціальній мережі «Фейсбук»:

«Мені більше всього хочеться вірити, що ми пам’ятатимемо подвиг всіх, хто віддав своє життя за нас з вами. Я хлопців з Донбасу знав кілька днів, цих, і багатьох інших, і їхня смерть – наче  смерть близького друга. Мабуть, це важко зрозуміти, але не можна це забути. Вони, без сумніву, герої, як і всі інші, що ще живі. Перед очима пробігають їх усмішки, їх жарти. Боляче, але не можна зупинятися. Запитай себе, а що ти зробив для перемоги? Ворог не тільки зовнішній, але і внутрішній. Вбий його в собі, і це буде помста за їхню смерть. Спочивайте з миром, друзі».

У жовтні 2014 року Віктора Гурняка провели в останню путь. Чимало пластунів, журналістів, інших відомих людей та простих патріотів попрощалися з фотокореспондентом та добровольцем «Айдару»  у Тернополі та у Львові. Віктора Гурняка поховали на Личаківському кладовищі, біля пам’ятника Пласту на Меморіалі Української Галицької Армії.

Фото з архіву Віктора Гурняка

Юрко СКОБАЛО, Волонтерська хвиля