З «Ромашки» до Донецька — шапкою докинути

08:05 1 Червня 2017

З «Ромашки» до Донецька — шапкою докинути

Практично щодня українських бійців, які тримають оборону на взводно-опорному пункті  із зовсім не військовою назвою «Ромашка», обстрілюють із важкої артилерії та стрілецької зброї. Гатять з мінометів, САУ, днями вперше за тривалий час виїхав танк і прицільно розстрілював «Ромашку». Спокійні дні тут рідкість.

Керує ВОПом старший сержант із позивним «Скіф». На цій позиції він уже півроку, без будь-яких замін та відпусток. Загалом на фронті – більше двох років. До війни Юрій жив у Донецьку, працював будівельником. «Скіф» згадує, що чимало великих об’єктів у Донецьку будувалися за його участю. Там він збудував і свій дім, який довелося покинути через війну. Покинув, аби швиденько звести нове житло для родини і записатися до лав української армії. Здається, «Скіф» не боїться нічого. Та коли по них б’ють із САУ 152-го калібру, зізнається: «Це моторошно». Важко йому не повірити.

«Ми обороняємо дуже важливий напрямок, бо так повністю контролюємо підходи до наших сусідів», – пояснює старший сержант. – «І хоча противник охопив нас півкільцем, він не знає особливостей позиції. Тож скільки б ворог не сподівався нас легко захопити, він вже десятки разів переконувався у протилежному. Якщо раніше здебільшого по нас вівся провокаційний вогонь, то останнім часом стріляють винятково на ураження. Вчора було «весело». Почали все «Утёси», далі по нас із двох боків ударили міномети, потім САУ. Отримавши дозвіл на вогонь у відповідь, ми застосували власну тактику — витримали паузу, не відповідали на прицільний вогонь, а потім вдарили з усіх вогневих засобів. Противник почав вгамовуватися, аж раптом виїхав танк… Закінчилось усе хаотичним обстрілом в усіх напрямках».

Кулеметник Богдан, «Бовер», буденно розповідає про те, як кілька днів тому міна 82-го калібру прилетіла на його вогневу точку. Та чоловік якраз відпрацював по ворогу і змінив позицію. Він вже восьмий місяць на фронті, і такі «джекпоти» в нього траплялися неодноразово. Або гранатометник Валентин. Відсотків з дев’яносто його пострілів влучають у ціль. Він відслужив рік за мобілізацією, а потім підписав контракт і продовжив службу у тій же бригаді. А стрілець Максим демонструє пошкоджений ствол кулемета Калашникова – пряме влучання ворожої кулі.

«Маєте інформацію щодо втрат противника?» – запитую «Скіфа».

«Ми їх просто бачимо», – коментує «Скіф». – «До того ж у зоні нашої видимості знаходиться їхнє кладовище. Та й «прослушка» працює. Загалом зрозуміти, чи є втрати, можна і з поведінки ворога. Після нашої вдалої відповіді противник стає дуже нервовим. Для нас дивно, що російські окупанти не поспішають забирати тіла своїх загиблих… Кілька тижнів тому до нас намагалася підійти диверсійна група, ми відкрили вогонь на ураження. Відтоді за кількасот метрів від нашого «опорника» лежить тіло. Відтягнути його для нас проблематично, бо місцина відкрита й постійно прострілюється. Як правило, аби забрати загиблого, здійснюється запит на режим «Тиша», але бойовики із евакуацією не поспішають».

Розвідувально-диверсійні групи дійсно часто йдуть сюди з Донецька. І хоч огляд суттєво ускладнений лісосмугою, українські воїни ближче ніж на 200 метрів диверсантів ще не підпускали.

«Як правило, спочатку виходить групка з кількох осіб, що викликають вогонь на себе, щоб засікти наші вогневі точки. Тим часом основна група чисельністю до півтора десятка вояків розташовується на сотню чи кілька сотень метрів позаду. Та на всі прийоми ворога в нас є своя тактика, що непогано працює. До речі, поведінка російських загарбників і загалом обстановка неабияк залежить від конкретної ротації. Раніше, наприклад, проти нас стояли російські морські піхотинці. Вони були більш агресивними — постійні провокації, робота снайперів, диверсійні групи… В діях тих, що змінили російських морпіхів, більше хаосу» – каже солдат.

Тим часом десь поряд знову лунають вибухи. Пожвавішав радіоефір. «Ромашка» на зв’язку!» – «Яка обстановка?» – «Схоже, працює САУ». Снаряди щоразу лягали ближче до позиції. Земля здригалася дедалі відчутніше. Проте, це лякало лише кішку Ромашку. Вона для мужніх чоловіків – головний антидепресант.

Анастасія ОЛЕХНОВИЧ, Народна армія