Взяв позивний собі простий – «Артист»

15:19 9 Липня 2017

Взяв позивний собі простий – «Артист»

Львів’яни добре пам’ятають викладача Львівського національного університету Володимира Труша, котрий воював у лавах 53-ої окремої механізованої бригади. Восени 2015 року «Артист» підірвався разом із побратимом «Гектором» на розтяжці. Трагедія сталася поблизу Авдіївки (Донецька область). Поетеса Галина Онацька та волонтер Юрій Скобало присвятили Володимиру Трушу свої вірші, які увійдуть до майбутньої поетичної збірки про Героїв Небесної сотні та російсько-української війни.

Світлій пам’яті бійця Володимира Труша, позивний «Артист»

Навчав студентів, мав до всього хист,
Та враз війна змінила плани круто:
Взяв позивний собі простий – «Артист»,
На Сході з ворогом боровся довго лютим.

Було багато звершень і боїв,
І перемог, і втрат доволі тя́жких,
Та з побратимом якось не зумів
Побачити зрадливої розтяжки.

– Прощай, Вітчизно, милий Рідний Край,
Моя ти земле, ненько моя, доле!…
– Спинись, – просило, – синку, не вмирай, –
Авдіївське у ранах й вирвах поле.

Він України справжній вірний син,
Усе що мав готовий був віддати!
І кетяги червоних горобин
Заплакали, схилившись над солдатом.

А він лежав, простертий на землі, –
Криваве поруч побратима тіло…
І небо, як у зморшках, у гіллі
Ридати в тузі голосно хотіло.

Спустились ангели, щоб душі провести,
До воїв світла, до господи Бога:
– Найкращі там, де будеш нині ти,
До Божих воїнів лежить твоя дорога.

Душа востаннє цілувала світ,
Цю землю, що так віддано любила.
Робила все, щоб зберегти від бід,
Щоб розцвіла і ожила, хотіла.

Ще так багато буде днів важких
В історії життєвій України,
Та пам’ятати маємо про тих,
Хто захистив собою Батьківщину.

Козацьку шаблю залишив синам,
Як символ честі, доблесті і слави
І вічний спомин тих звитяг всім нам,
Коли війни кривавились заграви.

Галина ОНАЦЬКА,

З тобою ми в Авдіївці зустрілись

З тобою ми в Авдіївці зустрілись,
Коли трава від вибухів хилилась,
В твоїх очах не був присутній страх,
Чуб, вуса, усмішка в устах!
Дивився в очі ти мені сміливо,
Поки із градів десь гатило…
Представився: «Із Левандівки – я! Володя!»
Приїхав з міста Лева воювать на сході!
«Що ворог? Трохи наступає?»
Одразу співрозмовника питаю:
«Підходять до позицій ДРГ!
Та в нас на поготові РПГ!»
Словами підтримки ми обмінялись
Відтак разом сфотографувались…
Володя виїхав на бойове завдання,
Така вже служба: з вечора до рання!
До його хлопців я харчі повіз,
Були нас раді бачити до сліз…
Разом ми з ними випили по каві,
Про будні війська трохи розказали…
Володю я на жаль, не зміг чекати,
Квитки до Львова треба було взяти…
За місяць ми посилку мали слати
До тих в Авдіївці солдатів,
Харчі ми мали на Володю передати,
Разом з продуктами прапори переслати
Проте коли стояв на волонтерській збірці,
Щось стало на душі так гірко-гірко…
Раптом дзвінок: «Володя наш загинув!»
У Бозі він навік спочинув…
Разом із побратимом він поліг…
Прийшла біда на батьківський поріг…
«Артист» і «Гектор» на розтяжці підірвались
У матерів лиш серденька стискались…
Володя відійшов від нас навіки…
Вже не загоять серця наші ліки
Прощай-бувай мій побратиме!
Вже не побачиш нову днину,
Вже не побачиш ту, що так кохав…

Юрій СКОБАЛО

Фото: Газета Самооборона

Волонтерська хвиля