Втративши руку, не втратив гідності! (ФОТО)

14:22 6 Січня 2017

Втративши руку, не втратив гідності! (ФОТО)

За двадцять років свого життя житель Старого Самобора Василь Пелиш пережив стільки, скільки багатьом людям не доводилося відчути й за своє довге життя. Молодий чоловік ледь не загинув під час обстрілу ворога, а відтак потрапив у полон, де йому відрубали руку, помітивши напис «Слава Україні!».

Василь потрапив у вир Революції гідності, а відтак вирішив записатися в добровольці. Марячи військовою службою, якось сказав матері: «Як прийде повістка в армію, щоб не думали її десь ховати!»

Чи не з перших днів хлопець воював у батальйоні «Айдар», куди влилися його друзі з Майдану, брав участь у визволенні від терористів багатьох населених пунктів Донбасу. Він дивувався, коли згодом в одному з військкоматів диванний офіцер запитував: «А що таке «Айдар»?

Біда з Василем трапилася 26 серпня. У боях під Новосвітлівкою важко поранили його товариша. Хлопці взялися везти його до найближчої лікарні у Хрящуватому. По дорозі потрапили у засідку «колорадів». Їхню машину обстріляли з підствольних гранатометів. Потім у неї вцілив танк. Хлопець отямився пораненим, коли довкола все горіло. З живих, що їхали у салоні, залишився лише сам. Стікаючи кров’ю, відповз від підбитої машини, в якій вибухали боєприпаси. Хлопець думав і себе підірвати гранатою, щоб не потрапити у руки ворога. А потім вирішив пробиратися до своїх. Василь пошкутильгав до найближчої позиції.

1801pelysh

«Мене зустріли кілька чоловіків з автоматами,»  – ділиться спогадами Василь. – «Я почав їм доводити, мовляв свій з «Айдару». Ті кажуть: «Та какой ты нах… свой». Тоді зрозумів, що потрапив до терористів. Запитав, чи розстріляють. Ті махнули головою, мовляв ні. Я почав кричати, що краще розстріл. Отримав прикладом по спині. Через сильний удар знепритомнів. Отямився, коли били ногами та прикладами ще з десяток терористів. Мене роздягли. Один з бойовиків на правій руці помітив татуювання. Це його дуже розлютило. Він почав матюкатися, а потім відійшов кудись. Згодом повернувся з сокирою. Сепар потягнув мене за руку, став на неї ногою і рубанув майже по саме плече. Далі мене погрузили на машину й повезли на ще одну свою позицію. Там мені їхній медик перев’язав бинтом руку. Я стікав кров’ю. Після чого мене повезли в лікарню. Пам’ятаю лише високу будівлю й багато жінок в білих халатах. І знову відключився».

Василя Пелиша утримували в луганському госпіталі. Бойовики продовжували знущатися. Та це його лякало найменше. Якби тоді була граната, підірвав би себе з тими, хто захопив у полон. Охоронці, які стояли біля палати, постійно повторювали, що йому повезло, що не потрапив до чеченців. Ті могли порубати на шматки живцем. З ним у госпіталі перебував ще пацан з 80-ї бригади — Саша Юхненко. Він підірвався на гранаті.

«З кімнати нас не випускали» – з сумом у голосі згадує Василь. – «Годували так, аби не вмерли. На ранок давали суп. На вечір — дві ложки перловки. «Айдарівців» бойовики ненавидять. Якщо затримують когось, то живим практично ніколи не відпускають. А ще, якщо ти львів’янин, то й поготів. Переконані, що нас із колиски привчають ненавидіти росіян. Найбільше вразило, що я з ними розмовляв російською».

Василь розповів, що до нього терористи приставили охорону, бо інші бойовики намагалися його вбити й неодноразово приходили до палати, щоб прострелити ноги. Однак, їм було наказано не чіпати  «айдарівця», щоб потім його обміняти.

Перемовини про звільнення з полону вела громадська організація «Громадський рух України» та командування групи «Рубіж» батальйону «Айдар». Спочатку Василя хотіли обміняти на 14 бойовиків.

b37181798f0f270643bd02fabec3915c

«Я б на таке нізащо не погодився. Зрештою домовилися, що мене — відпустять в обмін на брата одного з ватажків ЛНР», – продовжує Василь. – У суботу прийшла охорона. Мені сказали збирати речі. Не мав чого збирати. В лікарню привезли в трусах і носках. Дали якісь піжамні штани. Вийшов, як був та сів у машину…».

Протез бійцю зробили фахівці з Америки та Канади у рамках проекту «Підтримка протезування в Україні» й навіть домалювали тризуб на передпліччі. Протезисти зі США та Канади, які подарували Василю руку, готові приїхати ще раз і допомогти іншим бійцям.

Василь і далі допомагає фронту, уже як волонтер, попри те, що сам потребує допомоги. Він організував пошиття маскувальних халатів, які доставляв у гарячі точки, до своїх «айдарівців». Тільки-но зажили рани, їздив до бойових друзів з теплим одягом, іншими потрібними речами. А ще змушений був півтори тисячі кілометрів пертися у те пекло, щоб у своїх командирів взяти довідку про те, що є учасником бойових дій, що на фронті отримав поранення. Відрубана рука не стала аргументом для чиновників …

Фото: Espreso.tv, korrespondent.net та з архіву Василя Пелиша

Юрій СКОБАЛО, Волонтерська хвиля