«Віддати життя за ближнього – ангельський вчинок!» – військовий капелан Андрій Сіданич

07:38 13 Вересня 2016

«Віддати життя за ближнього – ангельський вчинок!» – військовий капелан Андрій Сіданич

Поки в країні триває війна, чимало небайдужих людей виконує свою важливу місію. Українські бійці боронять державу на передовій, на жаль, нерідко віддаючи у жертву своє життя та здоров’я. Волонтери збирають гроші на техніку, засоби захисту, медикаменти та харчі для наших військовослужбовців, і цю допомогу, ризикуючи життям, скеровують в зону АТО. А священики разом з допомогою приносять нашим воїнам Слово Боже, укріпляють їхню віру, підтримують сповіддю, молитвою та щирою усмішкою.

Про небезпечні та важкі подорожі на схід країни, теплі зустрічі з військовими, допомогу нашим бійцям під час реабілітації розповів військовий капелан гарнізонного храму Петра і Павла отець Андрій Сіданич.

Відомо, що під час новорічних свят Ви відвідували українських бійців на сході України?

Так. У зоні АТО випало побувати мені, військовому капелану отцю Андрію Хомишину та студентському капелану отцю Роману Довганю. Під час нашої поїздки ми привезли військовим подарунок від жертводавця – всюдихід, а також військовий одяг та взуття, продукти, медикаменти, спальники, маскувальну сітку, яку зв’язали учні Щирецької школи №1. Після прибуття наші бійці нас одразу впізнали, оскільки ми не раз відвідували їх напередодні ротації на схід, коли вони навчалися на Яворівському полігоні. Ми спільно зі священиком православної церкви Київського патріархату та нашими військовими відправили екуменічний молебень за щасливе повернення наших бійців додому. Один із військових офіцерів запитав нас: «Для чого ви сюди приїхали?», а відтак додав: «Ми – військові розуміємо, що нам дали наказ і ми маємо його виконувати! А вам це навіщо потрібно?». Відтак ми висловили свою думку, мовляв багато військових тут не за наказом, а тому, що відчувають покликання свого серця захищати та відстоювати терени нашої землі. Так само й ми разом з ними відчуваємо потребу бути з ними, підтримувати їх духовно та морально.

2-foto-2-svyashhennyky-u-soldat

Чого найбільше очікували військовослужбовці під час зустрічей з вами?

Хлопці хотіли відчути біля себе людину, яка молиться за них та готова підтримати. Вони відчули, що не покинуті напризволяще. Під час нашої поїздки ми намагалися задовольнити духовні потреби наших військових: молитва, сповідь, тепла бесіда та теплі обійми, слова підтримки. Це приносило багато задоволення нам усім. Ми намагалися донести їм те, що Бог перебуває поруч.

Нині Україна переживає війну. Люди втрачають своїх рідних та близьких. Як пояснити ці страшні події, які забирають людські життя?

У світі триває боротьба добра і зла. У цій боротьбі кожен має бути готовим на самопожертви для того, щоб перемогти зло. Багато людей не розуміє, що ми боремося не з людиною, а зі злом, яке проявляється через тих, чи інших людей. На сході ця боротьба є видимою. Однак боротьба за краще майбутнє проходить в усій Україні. Кожен у своєму особистому житті має докласти зусиль у боротьбу проти неправди, проти зла. Зі Святого письма ми знаємо, що найбільше, що людина може зробити – це віддати життя за когось іншого. Власне це і робить багато наших новітніх героїв. Це ангельський вчинок. Багато наших новітніх героїв – це наші небесні заступники за нашу країну, за нашу церкву.

У церкві Петра і Павла є куток пам’яті військовослужбовців, яких ми вже поховали. У цьому списку кілька десятків чоловік. Тут є фотографії наших курсантів, які закінчили академію сухопутних військ. Під час кожної літургії за померлих ми згадуємо усіх цих хлопців.

andrij-sidanych-2

Захищаючи Україну, військовослужбовці змушені вбивати своїх ворогів. Як вони це переживають? Чи говорять вам щось з приводу цього?

Найчастіше від військових лунає запитання: отче, що ми маємо робити? Адже, ми вбиваємо людей. Це є таке болюче питання, оскільки, попри все, вони перебувають на війні, їх болить серце, що вони забирають у когось життя, забирають у когось батька чи сина. Вони пам’ятають заповідь Божу «Не убий!». Це свідчить про те, що вони є глибоко моральними людьми. Зі свого боку, ми намагаємося їм пояснити, що вони служать у Міністерстві оборони України, що їхнє завдання – обороняти Україну! Вони не є агресорами. Помічаючи небезпеку, вони стоять на сторожі нашої держави. Ми пояснюємо їм, що певні ситуації змушують їх чинити супротив ворогам. У такий спосіб вони захищають Україну та людей, мають обов’язок захищати власну землю.

Події, що відбуваються, укріпляють їхню віру в Бога?

Чимало людей, які тут не вірували у Бога, перебуваючи там, щиро моляться нашому Творцеві. Багато з них вперше посповідалися. Можливо, якби не війна, вони б цього і не зробили. Я особисто хрестив двох бійців: одного з них – у військових частині, а іншого – на пероні залізничного вокзалу перед відрядженням в АТО. Бог так подіяв та їхні душі врятував. Ми також даруємо нашим військовим білі вервечки. І вони щиро моляться на них до Бога.

Яким є бойовий дух наших військових?

Наші хлопці не мають страху перед ворогом. Серед них не панує депресія. Військовослужбовці є відважними. Вони знають, що мають робити. Перебуваючи у ремонтній бригаді, ми спілкувалися з випускником Академії сухопутних військ, котрий під Іловайськом збирав рештки тіл наших солдат. Дивлячись на нього, я не бачив ніякого страху та паніки. Він добре тримався, оскільки є глибоко віруючим. Він розуміє, що людина – це не лише фізичне тіло, а й душа, яка є безсмертною. Переживши ці страшні події, він не завдав рани своїй душі. Це добрий приклад для наслідування. Мусимо сприймати те, що відбувається навколо так, як воно є, а не піддаватися паніці та страху, не травмувати себе.

Розкажіть, як військові капелани допомагають пораненим?

Якось завдяки спонсорам завдяки жертводавцям із США та Великої Британії, ми передали сучасний протез для ноги одному з наших випускників Академії сухопутних військ старшому лейтенанту Ярославу Стеціву, якого було поранено у зоні проведення антитерористичної операції. Отець Андрій Хомишин, котрий є капеланом нашого військового госпіталю, щодня відвідує військових, якій там перебувають. У середу та неділю він служить літургії для поранених. А ще у церкві Петра і Павла є скринька, де люди жертвують допомогу нашим бійцям. Спочатку ми спрямовували кошти на допомогу військовим, які перебували в АТО. А нині значну частину коштів спрямовуємо на протези для покалічених хлопців. Звісно, й надалі допомагаємо не лише пораненим. Завдяки жертводавцям ми маємо можливість допомогти військових різними речами, починаючи з чайників та черевиків, закінчуючи гігієнічними серветками та миючими засобами. Усе, що необхідно бійцям, ми також передаємо через волонтерів та «Нову пошту».

andrij-sidanych-3

Які враження у Вас залишилися від спілкування з пораненими бійцями?

Ми спілкувалися з військовослужбовцями, які не маючи кінцівок, підбадьорюють інших людей. Якось сповідаючи у госпіталі, я розмовляв із бійцем Русланом, який перебував у реанімації. Після важкого поранення живота, 20-річний хлопець переніс 30 операцій. Незважаючи на це, він залишається оптимістом.

Дякую Вам за розмову.

 Юрій СКОБАЛО, Волонтерська хвиля Фото автора та petrapavla.org.ua