Від ситуації, яка складається на фронті, залежить, чи буде існувати наша держава, чи ні! – Дмитро Ярош

08:00 28 Квітня 2017

Від ситуації, яка складається на фронті, залежить, чи буде існувати наша держава, чи  ні! – Дмитро Ярош

Пропонуємо вам спогади лідера Української добровольчої армії Дмитра Яроша, які увійшли до першого видання книги «Війна не поставила нас на коліна». Інтерв’ю було записане  у жовтні 2014 року, потому, як почали діяти перші мінські домовленості. На той час Дмитро Анатолійович очолював «Правий сектор».

Коли у ніч із 30 листопада на 1 грудня 2013 року за вказівкою банди Януковича бійці «Беркуту» розігнали демонстрантів на Майдані Незалежності у Києві, люди вперше дізналися про активістів «Правого сектору», які стримували силовиків, аби дати можливість іншим протестувальникам відступити до Михайлівського собору. А в той час, як у січні на вулиці Грушевського виникли сутички між міліцією та українськими патріотами, звістка про бійців з передової – членів цього громадського руху та їхнього лідера Дмитра Яроша облетіла усю Україну (на фото). Нині лідер «Правого сектору» з разом з побратимами захищає нашу рідну неньку на сході України. У жовтні 2014 року Дмитро Ярош ненадовго залишив фронт, й подався у поїздку регіонами України, аби розповісти людям правду про війну. Під час візиту на Львівщину з лідером «Правого сектору» поспілкувався наш кореспондент.

Дмитре Анатолійовичу, відколи бійці “Правого сектору” беруть участь у бойових діях? Які втрати ваші добровольці зазнали за цей час?

Добровольчий український корпус «Правого сектору» проводить свою активну діяльність у зоні бойових дій ще із квітня 2014 року. Його мобілізаційна здатність на цей момент сягає близько 7 тисяч осіб.  Це патріотичні, ідейно-вмотивовані люди, готові на самопожертви в ім’я своєї батьківщини. Ми пройшли доволі великий шлях. Бійці 5-го окремого батальйону воювали під Слов’янськом, звільняли Піски, Авдіївку, Карлівку. А ще проводили операцію із деблокади 72-ї та 24-ї бригад. Бійці 9-го окремого батальйону воюють в районі Волновахи. Із них п’ятдесят бійців потрапило до Іловайського котла, де ми понесли величезні втрати. За час бойових дій (перших сім місяців війни – авт.) загинуло 16 бійців 5-го окремого батальйону. Під Савур-Могилою було вбито 10 наших побратимів, яких відтак скинули в одну купу і замісили танками

Як Ви можете охарактеризувати сучасну війну в Україні?

Війна – це дуже не однозначна подія. З одного боку є маса проявів героїзму солдат, офіцерів та добровольців. А з іншого – достатньо підлості, зрад, злочинної некомпетентності генералів. Правда війни є гіркою.  Часто наші хлопці гинуть безпідставно, коли таких втрат  можна було не допустити. Паркетні генерали не можуть командувати Збройними силами України. Генеральний штаб треба вичищати на 90 відсотків. Упродовж  півроку офіцери середньої ланки якісно дуже сильно виросли. Саме вони можуть замінити той паркетний легіон для того, щоб ефективно командувати військами. До прикладу, в комбрига 93-ї механізованої бригади Олега Мікаса, найменші втрати з усіх бригад, незважаючи на те, що вони воюють без ротації із самого початку АТО. Ми вже давно ведемо боротьбу пліч-о-пліч із цією бригадою. Такі люди, як він, мають ставати керівниками генштабу. Туди треба ставити й тих волонтерів, які себе професійно проявили під час проведення АТО.

Хочу зазначити, що 90 відсотків свого часу я перебуваю на фронті, оскільки від ситуації, яка складається там, залежить, чи буде існувати наша держава, чи  ні. Дуже важко говорити про мир, коли гинуть мої побратими. Нам необхідно все зробити для того, щоб переможно припинити цю війну та здобути мир. Як ніхто, ми прагнемо миру, бо кожна така втрата проходить через моє серце.

Звільняючи території під час літньої наступальної кампанії, ми заходили в населені пункти і бачили, що ці нелюди творять з мирними простими людьми. Перебуваючи в Авдіївці поблизу Донецька, ми виявили катівні. Всередині приміщень були приковані наручниками люди, убиті жінки із вивернутими назовні кишками. Пробачити тих, хто це витворяє –  неприпустимо і неправильно.

Як повернути Україні окуповані території?

 В першу чергу необхідно втримати ту лінію фронту, яка існує на сьогоднішній день. Завдання номер один – втримати ту лінію, на якій перебувають наші війська й в жодному разі не відводити наші війська.  Усі договорняки, які зараз відбуваються на геополітичному рівні, не мають під собою ніякого підґрунтя. Так, зокрема, 6 вересня було підписано перший мінський протокол. Ще дня не було, щоб по наших позиціях не велися обстріли. Домовленості Президента з окупантом не виконуються. Але в цьому “перемир’ї” є декілька позитивних моментів. Перший – це обмін полоненими. Це треба робити, оскільки хлопців не можна залишати. Ще пів тисячі українських бійців перебуває в лабетах ворога. Другий – це те, що вдалося стабілізувати лінію фронту, поповнити наші розгромлені бригади, які потрапили в оточення, переформатувати сили та, наситити їх технікою. Що ще ми можемо зробити? Втримавши лінію оборони за рахунок дій сил спеціальних операцій, ми можемо наносити удари по їхніх тилових базах, ліквідовувати їхніх польових командирів, бити по їхніх комунікаціях, переносити війну на їхню територію і діяти так, як вони діють. Необхідно припинити тупе генеральське ходіння механізованими колонами по заздалегідь визначених маршрутах, яким вони підставляють наших бійців під удари. Треба змінити тактику ведення бойових дій на сході України. Саме не стандартні асиметричні дії українських збройних сил та спецслужб можуть принести перемогу. Активні дії української дипломатії мали б бути повністю сконцентровані на розширенні санкцій західних країн проти Росії.

Які найбільші труднощі існують у добровольчих батальйонах зараз?

Треба розділяти офіційні батальйони, які діють під керівництвом МВС та Міноборони, та добровольчий український корпус. Ми сформували перші підрозділи, які з самого початку війни працювали на окупованій російськими терористами території. Ми успішно проводили багато акцій. А потім цей рух добровольців почав перетворюватися у щось більше. Є підрозділи, які діють на передовій, є окремий загін, який працює з 95-ю бригадою. Є 5-й окремий батальйон, основний напрямок роботи якого – співпраця з 93-ю і 91-ю механізованими бригадами та підрозділами Самооборони. Є у нас окрема Сотня, яка базується у Новосілківському районі. Окрім того, є запасні батальйони, які створюються зараз на території всієї України. Як я вже раніше говорив, наш рух є добровольчим. Ми не отримуємо жодної копійки допомоги від держави. Але незважаючи на це, користуємося неабиякою популярністю серед військових. Дуже показово, коли ми йдемо в бій з військовими. Вони кажуть, що якщо ви йтимете, то й ми підемо. Якщо ви будете стояти, то й ми стоятимемо. Крім військових функцій «Правий сектор» виконує функцію підняття бойового духу наших воїнів. Справді, народжується бойове братерство між Збройними силами України і добровольчими підрозділами.

Хто фінансує «Правий сектор»?

Коли ми стояли на Майдані, нам приносили гроші, як по 10 гривень, так і цілими пачками. Так є і зараз. Ми й до сьогодні використовуємо ті гроші, які зібрали тоді. Купуємо транспорт та екіпіровку тощо. Люди надсилають гроші, купують транспорт. Мій рідний Дніпродзержинськ надіслав п’ять автомобілів для на нашого корпусу. Найбільшою нашою проблемою залишається паливо. На нього витрачається дуже багато грошей. Крім того, ми воюємо купленою зброєю та боєприпасами. На це йде також дуже багато грошей. До речі, влада вважає ці дії незаконними. Але плювати я хотів на закони, які суперечать інтересам моєї нації, мого народу. Ми виступали, виступаємо та будемо виступати за повне озброєння нашого народу. Козацька нація повинна мати козацький спосіб життя, бути мілітаризованою. І те, що зараз відбувається, якраз і є доказом моїх слів. Хлопці часто приїжджають до нас повністю екіпірованими. Хоча основну масу людей ми одягаємо централізовано. Скажу вам, що так фінансують не лише «Правий сектор», а й інші бойові бригади, оскільки від держави надходить дуже мало допомоги. Мабуть, лише десять процентів від потреби. Українці, прості громадяни забезпечують своє військо.

Ви постійно нагадуєте, що «Правий сектор»  буде вживати адекватних дій, якщо влада не буде виконувати тих або інших вимог? Що зараз заважає вдатись до цих дій?

Дуже не хочеться розхитувати ситуацію в державі, коли іде війна. Ми ж чудово розуміємо, що я можу ввести декілька батальйонів до Києва й вирішити питання з владою. Це реально, зважаючи на ставлення людей до влади. Однак, я чудово розумію, що таким чином ми прокладемо шлях до Києва Путіну та його військам. Цього ні в якому разі не можна робити.

Влада боїться свого народу, як його боявся режим Януковича. Після революції ми говорили, що вона ще не завершена. Ті люди, які зараз при владі, це перетасована колода, яка багато разів була при попередній владі, але на різних посадах. Відповідно, вони й тоді були перелякані народом, Майдан зливали й тепер вони займаються тим самим. Якби не добровольці, невідомо, як би взагалі розгорталися події, чи не було б на Донбасі так само як і в Криму, жодного спротиву, жодної боротьби. Ви ж бачили, як здавалися міста, цілі райони, за які тепер треба платити кров’ю українських патріотів. Я сподівався, що щось зміниться з новими призначеннями Гелетея, Муженка… Але поки що, на цей момент (жовтень 2014 року, – авт..) , нічого не змінюється. Ми не ставимо перед собою якихось політичних завдань, окрім захисту суверенітету нашої держави. Ми не бавимося тут в політику, бо політиканство на крові наших побратимів – це великий гріх, який не буде прощений ні Господом, ні майбутніми поколіннями.

Юрій СКОБАЛО, Волонтерська хвиля