Від Майдану – до Донецького аеропорту

20:07 17 Січня 2017

Від Майдану – до Донецького аеропорту

Командир відділення 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, львів’янин Дмитро Баховський боровся проти окупантів у Донецькому аеропорту, Пісках та інших населених пунктах так званої зони АТО.

Дмитро долучився до інших українців, небайдужих до долі України, ще у грудні 2013 року. Одразу після розгону студентів на Майдані незалежності в Києві, він з братом Романом подався до столиці, аби висловити протест проти злочинного режиму Януковича. Брати Баховські долучилися до акцій у Києві, коли на вул. Грушевського почалася Революція гідності. Дмитро брав активну участь у сутичках із силовиками біля стадіону «Динамо». Разом з іншими протестувальниками він намагався відтіснити силовиків, аби прорватися до Верховної Ради України. Тут хлопець отримав легке поранення у ногу. У нього з помпової рушниці вистрелив боєць «Беркуту».

Коли почалося перемир’я, Дмитро з Романом та їхні побратими вступили до третьої сотні й встановили біля брами на третьому посту свою палатку. Брати днювали та ночували на Майдані, змінюючи одне одного. Невдовзі потому, як Дмитро поїхав додому, відбулася мирна хода до Верховної Ради України, в якій взяв участь Роман. Коли бійці третьої сотні підійшли до Маріїнського парку, почалися сутички. «Беркутівці» загнали майданівців на одну вулиць, розташовану біля українського парламенту, де стояли тітушки зі зброєю. Злочинці почали стріляти. Під час цих подій було поранено багато хлопців, а деякі загинули. Від кийків силовиків постраждав і Роман. Якимсь чудом він вирвався з того пекла.

dmytro-bahovskyj-u-tsentri

« Дізнавшись про ці події, ми одразу поїхали до столиці», – розповів Дмитро Баховський. – «Коли 19 лютого ми прибули на Майдан Незалежності, у наметовому містечку перебувало близько сотні чоловік, серед яких були бійці «Правого сектору» та сотень самооборони. Ми стримували прориви силовиків з вул. Інститутської. Жінок було там більше, ніж чоловіків. Пліч-о-пліч з чоловіками вони довбали бруківку та передавали на барикади. Тоді «беркутівці» разом з солдатами внутрішніх військ здійснили одну спробу прориву, яка виявилася для них невдалою. Під час штурму Майдану Незалежності діями активістів зі сцени керував незмінний ведучий екс-міністр культури Євген Нищук. Він, як міг, допомагав майданівцям запобігати проривам та розставляв сили бійців по периметру барикад. Упродовж дня число активістів у серці столиці зросло у кілька разів. Ряди активістів суттєво поповнили львів’яни. 20 лютого «мєнти» почали відступати. Аби забезпечити собі відступ, вони почали розстрілювати наших активістів на Інститутській».

Після подій на київському Євромайдані, Дмитро Баховський почав активно займатися громадською діяльністю, а його брат Роман поновився в обласній поліції Львівщини й долучився до проведення реформ у правоохоронних органах.

У серпні Дмитру прийшла повістка про мобілізацію. Він не став ховатися за спинами батьків й одразу прибув до військкомату. Львівського майданівця зарахували до 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Після навчання на Яворівському полігоні його підрозділ відрядили у тил під Донецьком. А невдовзі перекинули до так званого сектору «Б» – Донецького аеропорту. Бійцям доручили тримати оборону нового терміналу цього стратегічного об’єкту.

« Ми заїхали до аеропорту через російські блокпости», – пригадав Дмитро. – «Сепаратисти обшукували наші автомобілі та рюкзаки. Цим процесом командував офіцер РФ, у якого був чистий російський акцент. Бойовики тишком-нишком викрадали у нас пачки з патронами та гранати. Нам вдалося частково приховати крупнокаліберну зброю. Якусь частину із неї сепаратисти зуміли вилучити. Це все було неправильно. Адже, наші вороги, які у цей момент дивилися нам в очі, за якийсь час цілилися в нас з ручних гранатометів та автоматів».

Прибувши до Донецького аеропорту, львівський майданівець побачив організований дружній бойовий організм, де кожен був чітко налаштований на перемогу. Бойовий дух бійців був дуже піднесеним. Дмитро з побратимами зайняв кругову оборону в новому терміналі. Разом з іншими бійцями він ніс службу на першому та другому поверхах терміналу.

«Атаки на аеропорт відбувалися цілодобово», – розповів «кіборг». – «Удень було тихіше. Під вечір бойовики діяли активніше. Сепаратисти атакували нас мінометами, крупнокаліберними кулеметами, гранатометами та танками. Чи не щодня на нас нападали російські солдати та чеченці. Сепаратистів кидали буквально на «убой». Вони несли великі втрати. Під час тиші бойовики виходили із білими прапорами та забирали поранених».

aeroport-2

На очах Дмитра Баховського загинуло кілька друзів. Першою втратою була загибель Любчика із Миколаївського району Львівщини. Бійця не стало 1 січня 2015 року, коли він ніс службу на посту. Тоді Дмитро вперше на власні очі побачив, як убили побратима.

«Коли почався обстріл, Любчик не встиг забігти в укриття», – пригадав Дмитро. – «Його убило гранатою ВОГ-25. Відтоді у мене більше не залишилося ніякого жалю та співчуття до ворогів. Лише пустка та бажання відправити на той світ якомога більше цих виродків».

Дмитро перебував в аеропорту упродовж трьох тижнів. Опісля його з побратимами відрядили до Пісків, де вони забезпечували охорону гаубичної та мінометної батарей. У цьому районі були прориви. Їх зупиняли активісти «Правого сектору». Не маючи потужних засобів для ведення бойових дій, ці безстрашні бійці успішно стримували лінію оборони. Вони й досі не дають сепаратистам взяти Піски.

« Хочу окремо подякувати волонтерам. Це потужний полк військової допомоги, без якого ми би давно програли. Мій брат Роман Баховський та лідер громадської організації «Народна самооборона Львівщини» Валерій Веремчук подбали про те, аби у мене був бронежилет, форма, ніж-мультитаб, тепловізор. Велику роль у цьому відіграв українець з Нью-Йорка Назар Брикса. Завдяки йому та друзям із соцмережі «Фейсбук», зокрема, вдалося придбати високоточний тепловізійний приціл, який коштує понад п’ять тисяч доларів США. Коли цю необхідну річ для снайперської гвинтівки переправлять з Америки в Україну, я буду готовий до снайперської роботи. Не можу оминути добрим словом й ведучого радіо «Львівська хвиля» Андрія Великого, який привіз нам шість бронежилетів. Усі ці люди неабияк нам допомогли», – зазначив наостанок нашої розмови відважний львівський «кіборг».

Фото: з архіву Дмитра Баховського та espreso.tv та cyborgs.tsn.ua

Волонтерська хвиля