В Україні більше немає міста, яке б мало такий досвід громадської активності – Наталія Шелестак

09:07 19 Лютого 2017

В Україні більше немає міста, яке б мало такий досвід громадської активності – Наталія Шелестак

Ім’я Наталії Шелестак відоме, якщо не усім містянам, то, без сумніву, більшій його частині. Перелік діяльностей львівської “залізної” леді чималенький: громадська активістка, волонтер, Голова правління у ГО ” ВАРТА 700″, координатор “Допомога армії України”, заступник кадрової ради в ДФС, є членом кадрової ради юстиції. Під час нашого інтерв’ю Наталія згадала про те, як почалась її громадьска діяльність та розповіла чим займається  останнім часом.

Про початок

Все почалося з Революції гідності, коли всі нормальні люди відреагували на побиття студентів.

Якщо говорити про “Варту 700”, яку я очолюю, то вона утворилася після Ночі гніву. Бо після неї ми стикнулсь із тим, що залишились без правоохоронних органів і їх функцію на себе перебрала громада.

Оскільки я проживаю в Шевченківському районі, то ми так собі домовилися створити канал “Варта 700”, бо канали “Варти 1” були перегружені. Раз на добу з активістами ми в певному місці розприділяли, хто і як чергує.

Якийсь час ми працювали без міліції. Потім міліція вирішила, що треба працювати. І після цього ми вже прийняли рішення  зареєстувати організацію. Власне так почалась моя громадська діяльність, бо до цього я не приймала таку активну участь у цьому. Це напевно був більше захист своєї родини, майна, бізнесу, бо у мене магазини на першому поверсі у Шевченківському районі. А ми розуміли, що є дуже багато зброї в руках  – невідомо в яких. Бо під час Ночі гніву я це все бачила на свої очі, це було складно до осягнення. Тому початок такої активної діяльності був пов’язаний із захистом себе і своєї родини. І нам це добре вдавалось — у нас в районі було достатньо спокійно. І вже згодом воно переросло в громадський нагляд, в ряд соціальних проектів, допомога армії. Потім воно вже пішло одне за одним.

13217213_1309251385756214_1837948101253117297_o

Про Варту

З “Вартою 1” ми зналися з перших днів, бо були на т. з. в. “Блокуванні ВВ” (Внутрішніх військ). Працював канал “Варта 1” і ми мали чергування так само. Загалом, ми всі вийшли з неї. Назву “Варта 700” присвячена 700-річчю Львова. Ідея її створення виникла в двох хороших хлопців. Один із них зараз член правління «Варти 700» – Юра Рихлик. Була ідея зібрати людей, які будуть патрулювати лише Шевченківський район. В нас було два блокпости: Гамаліївка і Галицьке перехрестя, і в нас був весь Шевченківський район включаючи Рясне і Брюховичі. Ми робили графіки чергувань, були модератори, але спілкування обов’язково йшло і з «Вартою 1», «Самообороною», Франківським, сихівським та Злізничним районами. Ми всі між собою тримали зв’язок. Бо на той час всю функію правоохоронних органів перебрала на себе громадськість. І зараз ми співіснуєм із рядом інших громадських організацій, які походять ще з тих часів. В тому числі і «Автосотня» і «Рабів до раю не пускають», тобто ті люди, які фактично патрулювали місто.

Це було дуже складно. Формально, вони нікуди не зникали, але не виконували своїх функцій. Якщо говорити про Шевченківський район, то там правоохоронці сиділи в райадміністрації і приймали тих людей, яких ми затримували. Це люди, яких ми ловили на злочинах чи правопорушеннях. До патрулювання у нашому районі за перші два тижні було задіяно близько 600 людей. Це був піший патруль і автопатруль. На раз виїжджало близько 60 автомобілів, плюс піший патруль, плюс велопатруль згодом підключився.  Міліція ще такого не бачила. Тому у нас загалом був спокій. Ми затримували дрібних хуліганів і крадіїв, але доставляли в місцеву адміністацію і міліція вже оформляла їх. Що стосується ДТП, то на дрібні аварії виїжджали ми і працівники страхових і оформляли по європротоколу, а при складних ДТП випрошували, щоб приїхали ДАІшники. Думаю, що в Україні більше нема міста, яке б мало такий досвід. «102» реально тоді не працювало, і дуже велика заслуга Ігора Зінкевича у тому, що воно таки запрацювало. Був ряд правоохоронців, які працювали з нами, не забоялися і не тікали на лікарняні. Вони були деморалізовані, бо коли ти приходиш на своє робоче місце, а воно спалене і розбите, то це дуже дестабілізує.

Про атестацію  поліції

Керівники поліїції Львівської області справді проходять переатестацію в Києві і я їду до столиці як член атестаційної комісії. У ній завжди присутні 2-3 місцевих представники. До того ж присутні львівські журналісти. Також ми дуже довгий час закликали заповнювати форми, де люди могли розповідати про різні факти щодо роботи конкретних поліцейських. Хоч, звісно, поліцейський не долар, всім подобатись не має. Дуже багато було моментів помсти. Коли ми давали доручення на перевірку інформації, то не завжди підтверджувалось те, що люди писали. Мені 20-25 хвилин достатньо, аби зрозуміти, чи людина бреше. А далі іде вже розмова по документах на поліцейського, по його діяльності.
Комісія, в якій я працювала в Одесі впоралась із своїм завданням дуже добре. Все було дуже прозоро. Спочатку я дуже скептично ставилась до членів комісії із поіліції, чекала, що десь зараз почнеться якесь виконання замовлень, але цього не сталось, і мені було надзвичайно приємно, що представники системи були об’єктивними.

4-SHelestak

Про труднощі

Комісію проходить декілька сотень людей, запам’ятати всіх неможливо.  Звичайно ми пишемо загальну характеристику, наприклад, чому вважаємо, що ця людина працювати не може. Але потім якщо справа дійде до суду, згадати деталі того, чому ми прийняли це рішення буде важко. Звичайно, зараз керівників я запам’ятаю всіх, бо їх мало. Але я вважаю що ми повинні мати хоча б диктофонне фіксування. І зараз для себе я буду просто стенографувати все, щоб у випадку судових позовів, могла відповісти чому так. Бо судових позовів зараз багато. Але на диво, нас поки не викликають, бо зараз ще підготовчі процеси тривають.

Записала Олена БАЖАНСЬКА, Leopolis.news