У перші місяці війни в українській армії не було нічого, крім автоматів! – волонтер

13:44 19 Лютого 2017

У перші місяці війни в українській армії не було нічого, крім автоматів! – волонтер

Мені неодноразово доводиться чути чимало негативу на адресу мешканців Донбасу. У свідомості деяких галичан уже сформувався певний стереотип про жителя східної України, мовляв усі вони винні у тому, що зараз відбувається на окупованій території й отримали те, на що заслужили. Однак це дещо хибне враження. Справжні патріоти, хоч і залишалися у меншості, але вони брали участь у Революції Гідності, збирали гроші на допомогу військовим, котрих відряджали на службу у Донбас. За свою активну позицію вони згодом поплатитися здоров’ям, а деякі – навіть життям.

Луганчанин Сергій Глотов активно підтримував київський та луганський Євромайдан, а коли почалися перші збурення на сході України, одним із перших допомагав українським бійцям. Як тільки сепаратисти почали переслідувати проукраїнських активістів, волонтер переїхав до Львова, де, надихнувши місцевих патріотів, спільно з ними створив громадську ініціативу «Допоможи фронту». А понад рік тому заснував благодійний фонд «Народна підтримка воїнів АТО»

Сергію, розкажіть, коли ви почали допомагати українським військовим?

Коли до Луганська почали перекидати військ, щодня ми збирали від кількох сотень до п’ятисот гривень. Усі ці гроші витрачали на допомогу бійцям 80-ї аеромобільної бригади, яких на той час відрядили до Луганського аеропорту. Згодом ми почали допомагати прикордонникам та мотострілковій бригаді. До речі, на Пасху ми зібрали цілий бус пасок та харчів, які відправили до шістьох місць дислокацій українських військових.

В якому стані знаходилася наша армії на початку проведення антитерористичної операції?

У перші місяці війни на сході України в армії не було нічого, крім автоматів. Спочатку наші солдати майже нічим не відрізнялися від ополченців. Чимало з них стояло у спортивних штанах та кедах, тримаючи в руках автомати. Лише завдяки українському прапору можна було зрозуміти, що це наші військові. Раніше майже уся техніка була у непридатному стані. Якось бійцям одного з батальйонів, який базувався у Луганській області, прислали автомобіль швидкої медичної допомоги. Цей транспортний засіб фактично навіть не могли завести. Зате тиловики відзвітували, що «швидку» доставили до пункту призначення.

 А як військовим допомагали луганчани?

Ми закуповували радіостанції, ліхтарики, прилади нічного бачення, макарони, картоплю, консерви. Тоді люди нам активно допомагали. Коли, приїжджаючи на овочевий ринок, ми повідомляли, що закуповуємо продукти для армії, замість двох-трьох мішків у наш автомобіль закидали стільки, скільки туди влазило. Згодом на наші рахунки стали надходити гроші з Бельгії, Канади, Італії, Чехії. Упродовж місяця ми ще активно допомагали військовим та збирали проукраїнські мітинги. Однак невдовзі у місті почали порядкувати сепаратисти.

img_1559

Коли ситуація в Луганську загострилася?

Критичною точкою стало 26 квітня, коли у нашому місті захопили усі адміністративні будівлі, паралізувавши їхню роботу. Під час першотравня практично всі працівники міліції Луганська підтримали сепаратистів, одягнувши георгіївські стрічки. Напередодні відзначення цих свят, усі активісти луганського Євромайдану вирішили виїхати з міста та перечекати, доки там не наведуть порядок. Однак з кожним днем ситуація у місті продовжувала погіршуватися. Містом роз’їжджали військові «УРАЛи» з озброєними людьми. На Луганському обласному телебаченні демонстрували фотографії наших активістів, називаючи їх посібниками фашистів. До їхніх квартир почали приходити озброєні люди, відловлювати їх та брати у полон. Над багатьма полоненими знущалися, били, проколювали спицями м’язи, відрізали пальці, ґвалтували, били ланцюгами та душили. До наших активістів використовували усі міри допитів. У травні було викрадено та вбито активіста Олександра Ратушняка. В покійного залишилися сиротами жінка та діти. Згодом було вбито ще декілька активістів.

Звідки у місті взялося стільки озброєних людей?

Основний кістяк сепаратистів складався з російських кадрових офіцерів та відставників. Місцевих сепаратистів набирали з числа алкоголіків, наркоманів та інших представників соціального дна, які могли б виконувати не складні операції по блокуванню та штурму, кричати «Росія! Росія!» Місцеві люмпени не були придатні толком пояснити свої дії.

Якою у цьому процесі була роль Партії регіонів та КПУ?

Хочу зазначити, що увесь ресурс антимайдану складали бюджетники, які мали стосунок до Партії регіонів. Всю інфраструктуру в будівлях, захоплених сепаратистами, польові кухні, палатки забезпечувала Комуністична партія України. Комуністи, регіонали, представники партій Вітренко та Медведчука, «Російського блоку» виступали на мітингах, організованих на підтримку Росії. Більшість міліціонерів, які отримували українську зарплату, виявилися зрадниками та перейшли на бік сепаратистів. Деякі з них розповідали, що в Росії вони отримуватимуть зарплату в розмірі двох тисяч доларів США. Кадровий склад місцевих міліціонерів так підбирали, щоб вони були здатні лише на зраду.

Яка частина місцевих громадян підтримувала Україну?

На мою думку, ця кількість складала не більше 15 відсотків. Ще 30 процентів залишалися пасивними до цих подій. А більшість місцевих мешканців активно підтримувала сепаратистів. Вони брали участь у незаконних мітингах та референдумах, воювали проти української армії. Єдиним виходом для себе вони вважали Радянський Союз.

Чи відіграла у цьому свою роль інформаційна війна?

Звичайно, відіграла. Мери міських та сільських рад, депутати всіх рівнів Луганської та Донецької областей опинилися у перших рядах активних сепаратистів, підтримували усі їхні рішення. У Луганській обласній раді лише журналіст «ICTV» не підтримав сепаратистів. Більшість директорів шкіл брали участь у проведенні референдумів. Активну роль у пропаганді відіграла православна церква Московського патріархату. Під час своїх проповідей священики розповідали, як добре живеться в Росії, якою поганою була Америка, які негативні наслідки приніс Майдан. На мітинги в Луганську виходили люди з іконами, які називали себе православними фашистами.

А як ви потрапили до Львова?

Наприкінці травня я виїхав до Дніпропетровська, а невдовзі моя тітка зі Львова запропонувала мені переселитися  у Львів. Упродовж двох місяців я безкоштовно мешкав у неї. Приїхавши до Львова, я почав збирати гроші на допомогу армії. На мій заклик відгукнулося багато львів’ян. Допомагали, хто як міг. Усю допомогу ми відправляли до Луганська, де місцеві волонтери передавали її військовим. Якось, коли ми збирали допомогу для військових на ринку «Шувар», зголосилося коло людей, які прагнули допомагати армії.

А як часто ви відвідували військових на сході України?

Ми  неодноразово побували в українських бійців, які дислокувалися у Щасті, Волновасі, Станиці Луганській, Старобільську, Артемівську, Новоайдарі,  Попасній, Дебальцевому, Авдіївці,Маріуполі та інших населених пунктах, розташованих поблизу лінії фронту. Намагаємося допомагати  усім підрозділам, які дислокуються у Луганській області та забезпечити частину із них, розташованих на території Донецької області. Ми надавали допомогу батальйонам «Айдар», «Донбас», «Львів», 128, 20, 24, 80, 92 та іншим бригадам, прикордонникам, бійцям Національної гвардії України. Далеко не завжди ці подорожі булим безпечними. Адже, на передовій поруч із таборами військовослужбовців нерідко вибухали ворожі снаряди.

foto-1-v-yizd-do-mista-popasna

Хто активно допомагає армії?

Ще з початку нашої діяльності у Львові нам почали активно допомагати представники української діаспори з Італії, Канади. До нашого проекту уже долучилися українці з понад 30 країн. Якось з-за кордону нам перекинули 25 тисяч гривень. В Україні нам активно допомагають священики те семінаристи української греко-католицької церкви. Завдяки співпраці з адміністрацією ринку «Шувар», наші волонтери мали можливість зібрати велику кількість допомоги. До нашої роботи долучилося чимало шкіл та дитсадків, туристичних організацій, профспілок. З початку АТО компанія «Нічний експрес» безкоштовно пересилає наші посилки на схід України. А компанія експрес-доставки «Нова пошта» робить для нас знижки під час пересилок.

Чи хтось із ваших волонтерів вирішив піти служити добровольцем?

На службу в армію у 2014 році вступили наші волонтери Тарас Дзьоба та Назар Крисюк. Зараз у зоні АТО служить Денис Шульга – волонтер із Попасної, з яким ми довго співпрацювали.

Розкажіть, будь ласка про акцію «Війна стосується кожного»?

Це спільна акція волонтерів та військовослужбовців, започаткована нашою громадською ініціативою, під час якої ми збирали допомогу для дітей, що постраждали від війни. Українські бійці роздавали зібрані нами подарунки та необхідні речі дітям, які  перебувають у дитбудинках та інтернатах, дітлахам, що залишилися сиротами в результаті військових дій та багатодітним сім’ям. Ми передавали одяг, взуття для дітей до шістнадцяти років, підгузки, пелюшки, креми, пластикові баняки, чайники, кип’ятильники, книжки, розмальовки, диски з мультфільмами, іграшки, мозаїки, канцтовари, шкільне приладдя, рюкзаки, українську символіку та солодощі.  До прикладу, військовослужбовці  55-ї артилерійської бригади, які служать в Маріуполі, завезли и передали зібрану нами допомогу до центру дитячої реабілітації  «Республіка «Пілігрим». А військовослужбовці 24-ї окремої механізованої бригади завезли речі, іграшки та книги до дитячого будинку для дітей з проблемами дихальних шляхів, який знаходиться на Луганщині. В цей час діти перебували на відпочинку. Проте, повернувшись, вони буди дуже втішені подарунками. Висловлюю свою щиру вдячність усім організаціям, громадським активістам, волонтерам та небайдужим  людям, які взяли участь у нашій акції.

Довідка: У 2016  році благодійним фондом «Народна підтримка воїнів АТО» реалізовано багато важливих інформаційних творчих проектів. Ще взимку у соцмережі «Фейсбук» було створено сторінку «Невигадані історії боротьби», на якій волонтери Анастасія Горова,  Юрій Скобало друкували історії про героїв новітньої війни, волонтерів та активістів Євромайдану, зокрема, вихідців Донбасу, а документаліст і волонтер Володимир Местина друкував відеосюжети про свідків війни та епізоди бойових дій.

Навесні 2016 року відбулася презентація книги волонтера фонду Юрія Скобала «Війна не поставила нас на коліна», у якій описано спогади волонтерів та учасників бойових про події 2014-2015  років, що відбувалися у Луганському та Донецькому аеропортах, Попасній, Авдіївці, Кримському, Маріуполі, Луганську, Дебальцевому та інших містах. Згодом книгу презентували на львівському форумі видавців, де її також реалізовували серед відвідувачів.

Влітку 2016  року у Львові відбулася презентація фільму волонтера фонду Володимири Местини «Хто, як не ми?», який розповідає про самовідданих волонтерів з різних регіонів України. Упродовж кількох місяців ознайомитися з творчим проектом мало змогу чимало львів’ян та мешканців області. Згодом фільм також демонстрували в інших регіонах України.

У наступному році засновник благодійного фонду «Народна підтримка воїнів АТО» Сергій Глотов разом із волонтерами-однодумцями має намір видати та презентувати книгу про оборонців Луганського аеропорту.  У проектах організації  ще чимало інших цікавих проектів.

Фото з архіву Сергія Глотова

Юрко СКОБАЛО, Волонтерська хвиля