Революція гідності та війна пробудили багатьох українців – Сергій Корчев

09:11 18 Липня 2017

Революція гідності та війна пробудили багатьох українців – Сергій Корчев

Він вважає, що в Україні є молодь, здатна змінити Україну. Хоча сам ще кілька років долучився до події, які змінили країну. Він – волонтер громадської організації «Рабів до раю не пускають» Сергій Корчев. За час війни громадський активіст нерідко збирав допомогу для бійців АТО та разом з однодумцями відвозив її на Донбас. На його думку, за останні роки країна змінилася, змінилися люди: Революція гідності та війна пробудила українців зі сплячки. Своїми спогадами волонтер охоче поділився у розмові з журналістом Волонтерської хвилі.

Спершу Сергій допомагав, як міг, активістам Євромайдану. Після «Ночі гніву» у лютому 2014 року він долучився до групи «Автосотня». У приміщенні на площі Петрушевича активісти записували та відправляли до столиці людей, які бажали відстояти наметове містечко на Майдані незалежності. Вони проводили інструктаж з активістами, давали контактні телефони «майданівців» в Києві, передавали ними до столиці медикаменти та харчі. Згодом волонтери «Автосотні» долучилися до охорони кількох райвідділів міста.

«Коли ми охороняли міське управління міліції, у нас виникла підозра, що нхто там нічого не зламував. Сейфи були відкриті, а не розбиті. На мою думку, це було зроблено з команди вищого керівництва міліції», – поділився спогадами Сергій.

Активісти «Автосотні» почали збирати допомогу для українських бійців коли почалася окупація Криму. Коли зі Львова виїжджали колони на схід України, волонтери завантажували їх необхідною допомогою.

«Бійців у зоні АТО ми почали відвідувати після звільнення Словянська», – розповів волонтер. – « Ми їздили разом з Андрієм Дяковичем, Юрієм Бондарем («Шаманом»), Наталкою Назар та нині покійним Василем Задорожним. Спершу у солдатів нічого не було. На трьох чоловік був один бронежилет та каска. Тоді хлопці були вдягнені, як тітушки. Ми привозили їм берци, форму, продукти харчування, яких дуже бракувало на передовій.

Спочатку волонтери возили допомогу з рук в руки. Вони намагалися передавати необхідні речі від людей безпосередньо їхнім рідним та близьким на фронті. Хоча якось трапилося, що допомога не дійшла до бійця на передовій. З ним просто розминулися, оскільки він пішов на ротацію.

«Коли ми приїжджали у зону АТО, це було, мов поїздка з одного краю в інший», – поділився враженням Сергій. – «Коли приїжджав волонтер, хлопці були дуже раді почути рідну мову, розповіді з рідного краю. Бійці були вдячні за те, що їх не забули».

Наприкінці осені 2014 року Сергій познайомився з 52-річним уродженцем Донецька, який служив на передовій. Бійця з позивним «Донбас» перекинули з гарячої точки на другу лінію оборони.

«Коли ми зустрілися його переповнювали емоції. Він  покинув місце служби, аби повернутися на передову, – розповів волонтер. – «Ми пояснили йому, що його можуть притягнути до відповідальності за самовільне залишення місця служби. Боєць одумався та повернувся на місце несення служби. З того часу ми з ним  постійно спілкуємося. Він вважає, що треба навчитися помирати за країну, а не вбивати. Такої думки дотримується людина, яка все життя прожина на сході нашої держави, в центрі зародження сепаратизму. Він раніше ніколи не розмовляв українською мовою. Зараз він намагається вивчити рідну мову та спілкуватися нею. Це справжній патріот, готовий померти за Україну!».

Коли у лютому 2015 року виник Дебальцівський котел, волонтери ГО «Рабів до раю не пускають» саме перебували у Бахмуті. Тоді усіх волонтерів, які не належали до військовослужбовців, попросили залишити зону АТО.

«Хоча я пізніше пошкодував, що не залишився. Адже, мої руки були б не зайвими», – зауважив Сергій. – «Під Дебальцевим був спонтанний вихід, котел. Наші були не підготовлені до цього. Чому не можна було поставити два підрозділи артилерії, які час від часу будуть перекривати цю дорогу. Напевно нашому військовому командуванню на це було начхати. Як можна було завезти стільки людей у Дебальцеве та стільки часу їх там тримати?»

Саме під Дебальцевим загинули бійці медичної роти імені Пирогова Василь Задорожний, Дмитро Логунов. Максим Овчарук та військовий лікар підрозділу Тарас Кончевич. Вони прямували із Артемівська до Дебальцевого, аби забрати поранених. Цей небезпечний маршрут став для них дорогою смерті.

« Загиблий Василь Задорожний був тою липучкою, яка з’єднувала людей докупи», – поділився спогадами волонтер. – «Коли його не стало, з’явився якийсь вакуум. Він був людиною, яка об’єднувала».

Якось із волонтерами на схід поїхали журналісти «ТРК» Львів. Їхні колеги, які попередньо отримали завдання зробити репортаж із передової, відмовилися їхати. В результаті у зону АТО приїхали двоє молодих людей.

«Тоді я побачив, що у нас є молодь, яка свого часу може щось змінити в нашій державі», – зазначив Сергій.

1 вересня позаминулого року керівник Го «Рабів до раю не пускають» Іван Спринський запропонував провести у школі акцію, під час якої замість квітів до школи, учні могли б принести подарунки для бійців. До акції долучилося не багато шкіл.

«Деякі директори навіть не хотіли з нами розмовляти. А директор школи №17 разом з вчителями пішли нам на зустріч. Коли ми побували у зоні АТО з подарунками від цієї школи, ми спеціально відзняли відеоматеріал, який згодом показали вчителям та учням школи. Усі були дуже приємно вражені», – зауважив волонтер.

Уже більше року Сергій Корчев не їздить у зону АТО, оскільки не бачить у цьому доцільності. На його думку, допомогу солдатам можна передавати Новою поштою, оскільки позиції бійців уже тривалий час не змінюються. Більше того, атовцям підняли зарплату, а їхнє матеріальне забезпечення покращилося.  Водночас, під час поїздки на схід доводилося віддавати половину своєї зарплатні на дорогу, зокрема, на бензин. Сергій вважає, що краще  за ті гроші ще щось докупити для бійців на «нульовці».

 «Я ніколи не шкодую про події, які за останні роки відбулися в Україні, Досі мені здавалося, що після Помаранчевої революції внутрішній дух людей почав вмирати. Революція гідності та війна пробудила багатьох українців» – зазначив Сергій наостанок нашої розмови.

Фото з архіву Сергія Корчева

Волонтерська хвиля