Правда про Іловайськ від Мангуста (ВІДЕО)

09:30 27 Серпня 2016

Правда про Іловайськ від Мангуста (ВІДЕО)

Доброволець із Охтирки (позивний Мангуст) один з небагатьох, хто до останнього тримав оборону Іловайська та ледь живим вибрався із котла. Там, за неофіційними даними, полягло більше тисячі вояк.

Сім діб без води та їжі повзком вибирався з оточення, двічі був у полоні. Військовий упевнений: тоді, в Іловайську, українських бійців зрадили… свої ж.

Нас знищили як еталон тієї ударної сили, яка стояла на Майдані. Як силу, яка могла боротися за реформи.

Це інтерв’ю не захотів показати жоден з центральних каналів України через гостру критику. Але ми не можемо приховати його від вас. Ви маєте право знати, що ж насправді сталося під Іловайськом, із вуст очевидця, добровольця з Охтирки Миколи Чупакова.

– Миколо, як Ви потрапили в зону АТО?

– Усе почалося ще з Майдану. Майже з перших днів і до останнього я був там разом із однодумцями. Ми свято вірили в те, що в цій країні можна щось змінити. Про перші заворушення на Донеччині дивився по телевізору. Відносив себе до так званих «диванних героїв». От сидиш собі перед телевізором і роздумуєш, як би ти сам зробив. І коли накопичується багато цих «як би», ти розумієш, що сам професійний військовий, дядько 180 ростом і сидиш дома, а там гинуть хлопці 18-20-ти років.

– А Ви професійний військовий?

– Так. Я – прапорщик, старший інструктор спеціальної підготовки спецрозділів спеціального призначення. Мій фах на війні не знадобився, довелося перекваліфіковуватися на гранатометника.

– Як Ви потрапили на Донбас?

– Подивився в Інтернеті адресу, де знаходиться батальйон «Донбас». Вибрав саме його, бо бачив хлопців, які визволяють міста, наступають, навіть коли їм забороняють. Це добровольчий батальйон. Закінчив роботу, зібрав трохи грошей, дружину не попередив (сміється) і поїхав. Уже там на місці зателефонував їй, кажу, я там то там то, (ну дуже ж не виказував координат, бо скрізь прослуховується зв’язок). Вона щоправда зразу поклала трубку, образилася, ще довго на мене ображалася, але зрозуміла.

– Що було там, на Сході?

– Мені почали відкриватися такі речі, до яких я, чесно кажучи, не був готовий. Досі я чув лише про ополченців на Донбасі. Тоді ж, у гарячих точках, побачив, що то ніякі не ополченці, а професійна армія Російської Федерації. Озброєні до зубів, спеціально навчені підрозділи. А з нашого боку – хлопці 18-20-ти років, деякі навіть у армії не служили. Коли ішли на військові операції, то намагалися брати якомога менше людей, щоб втрати були менші. У нас фахових було двоє – я і наш командир. Отак ідемо – я і він – і ще пара для заміни. І все одно втрат було багато щоразу, з кожного бою поверталися з «двохсотими».

– З якого бою ваша бригада повернулася з найбільшими втратами?

– Це Іловайськ. Ми втратили тоді комбата із забезпеченню. Ще п’ятеро хлопців – позивні Сократ, Варх, Утьос, Череп, Лисий – загинули при відході з Іловайська. У сам Іловайськ ми потрапили ще 18-го серпня. Був наказ узяти продуктів та боєприпасів на один день. Ми так і зробили. Приїхали, провели зачистку Іловайська і вже чекали на ЗСУ. Вони були за кілометр від нас, ми навіть бачили їх у бінокль. Думали, що після нас вони зайдуть та стануть на блок-постах, закріпивши позиції української армії. Але цього не сталося. Минув день, два, армія все не приходила. На третій день ми побачили, що опинилися в трійному кільці оточення бойовиків. Відходити було нікуди, відстрілюватися – нічим. Солдатам нічого їсти було!… Ми зривали замки з магазинів і витягували звідти продукти. Нас просто використали…

– Кому на Вашу думку це було потрібно?

– Я вважаю, що нас використали наші українські генерали. Не факт, що їм заплатили за це гроші. Нас знищили як еталон тієї ударної сили, яка стояла на Майдані. Як силу, яка могла боротися за реформи. Нас просто затоптали в землю. Задача була очевидною – убити елітні добровольчі батальйони. Ми ще з Майдану були неугодними цій владі, бо думали головою, хотіли змін і не мовчали.

Джерело