Позивний «Смайл»: з бізнесмена в командири снайперів

14:17 11 Червня 2017

Позивний «Смайл»: з бізнесмена в командири снайперів

У нього був прибутковий бізнес і він звик жити в своє задоволення. Та коли в країну прийшла війна, усі зароблені гроші він почав витрачати на засоби захисту, новітнє оснащення та автомобілі для армії. А власний комфорт проміняв на безкінечні поїздки в АТО, куди особисто відвозив допомогу для військових разом із однодумцями – волонтерами Фонду «Крила Фенікса». Поки сам не приєднався до лав Збройних Сил України, як воїн.

«У мене в житті було все дуже добре. З товаришем був власний бізнес – завод із виробництва вікон. Коли в країну прийшла війна, то практично весь бізнес став працювати на АТО. Більшість цих грошей уходило на закупку дорогих речей — бронежилети, каски, рації, автомобілі», – розповідає Сергій Воронін з позивним «Смайл». – Пізніше мій однокласник Саша Ярмошин запропонував мені співпрацювати з ним. До того часу він вже був у волонтерському проекті «Крила Фенікса». Тоді волонтери могли на відстані в тисячі кілометрів вирішувати надважливі питання армії у короткий термін».

У перший рік російсько-українській війни волонтери були змушені возити на фронт майже все – від посуду і батарейок до медичних засобів і машин.

«Бувало таке, що ми в АТО ганяли по два-три рази на тиждень з тим, що необхідно військовим. Бувало таке, що я не спав багато годин, але проїжджав біля трьох тисяч кілометрів», – згадує Воронін, – Кожна каска рятувала чиєсь життя. І це нас підбадьорювало».

За словами нашого героя, у 2014-му році для сепаратистів та російських окупантів ціллю номер один були медики та волонтери.

«Ми якось заїхали у Волноваху, хотіли купити хліб. Тоді були перебої із хлібом та водою. У магазин зайшли за хлібом, а продавчиня нам відмовила: «Украинской армии я не продам!». Від’їхали трохи від магазину і тут нас наздогнав «Жигуль». Звідти висунулися два автомати і почали стріляти по нам. Весь наш бус „прошили“, але всі живі залишилися», — говорить «Смайл».

За тривалий час, проведений на фронті, Сергій вже не міг спокійно перебувати на мирній території поки інші чоловіки ризикують життям заради країни. Він вирішив повернутися на фронт вже як воїн.

«Зараз ті, хто воює, не знають, що таке 2014-й рік. Коли в один день гинули по 50, 70, по сто людей. Коли ми як волонтери вивозили хлопців, які загинули, – гроби, іноді коробочки з тим, що лишилося від солдата», – говорить Сергій. – «Я вирішив, що маю воювати. Це має стати пріоритетом у моєму житті».

Сергію запропонували місце у 58-ї бригаді. Він допомагав цьому підрозділу і командири добре його знали. Там його бачили командиром взводу снайперів. Спочатку чоловік вагався.

«Відповів, що треба подумати. А вже через пару місяців перетелефонував і спитав чи все ще пропозиція у силі. У відповідь почув, що там на мене чекають. Так я підписав контракт», — розповідає «Смайл».

«Я сам формував свій підрозділ – укомплектував його з тих, кого добре знаю, з ким познайомився на війні. Наприклад, до нас перевелась дівчинка із батальйону «Дніпро», — говорить Сергій. – «У моєму підрозділі ніхто не п’є спиртне. Взагалі. Також мені вдалося отримати найсучаснішу зброю».

Самі снайпери задоволені своїм командиром. І жоден з них не пошкодував, що перевівся до Сергія у підрозділ. У підрозділі дружня атмосфера.

«Багато моїх знайомих із забезпеченого оточення не розуміють мене. Запитують мене що я маю з цього? Я відповідаю: «Окрім того, що втрачаю, нічого». На війні я втратив бізнес і розлучився з дружиною, бо вона не зрозуміла мене», – говорить Сергій. – «Вважаю, якщо у тебе в країні війна, необхідно допомагати всім, чим можеш. І навіть більше».

Віктор ГРОМ, Марія САЛЬНИК,

Військове телебачення України