Пам’яті героїв: Мамо, не плач… Я повернусь весною…

10:42 25 Лютого 2017

Пам’яті героїв: Мамо, не плач… Я повернусь весною…

Авторка вірша «Мамо, не плач, я повернусь весною…» волею долі живе на чужині та разом з іншими уродженцями України допомагає українським солдатам на передовій.

Невдовзі потому, як на вулиці Грушевського у Києві пролилася перша кров, і з барикад у вічний вирій відлетіли Сергій Нігоян, Михайло Жизневський, Роман Сеник та Юрій Вербицький, світ побачила пісня «Мамо, не плач я повернусь весною…» Цей твір, який нині навертає сльози навіть на обличчя мужніх чоловіків, облетів усю Україну уже після розстрілу Небесної Сотні. Й нині він не втрачає актуальності, поки на сході нашої держави триває війна. Щоправда, не всім відомо ім’я автора вірша, котрий ллється піснею із вуст багатьох виконавців. А написала його уродженка Яворівщини Львівської області – моя землячка Оксана Максимишин-Корабель, із якою мені випало честь зустрітися у «Скайпі», коли авторка, через життєві обставини, уже перебувала в далекій Португалії.

Уважно стежачи за подіями на українському Майдані, Оксана Максимишин-Корабель дізналася про загибель Сергія Нігояна. Душевний біль за першу невинно убієнну жертву режиму Януковича довго не давав спокою патріотці у далекій Португалії. Взявши одного дня до рук олівець, вона за півгодини написала вірш, який присвятила Сергію Нігояну. А коли почала читати твір своєму першому читачеві – чоловікові, плакали обоє…

«На слова вірша «Мамо, не плач, я повернусь весною» було складено чимало пісень», – розповідає пані Оксана. – «У центрі Києва стоїть пам’ятна плита, на якій викарбовано слова твору з моїм підписом. Проте я не знаю автора цієї пам’ятки. А Національний банк України з мого дозволу виготовив пам’ятну монету «Небесна сотня на варті», на якій викарбовано слова мого вірша».

За час Революції Гідності Оксана Максимишин-Корабель написала близько 35 віршів. Серед них є твори, присвячені Руслані, українському козакові Михайлові Гаврилюку, автомайданівцю Дмитру Булатову. Вірші поверталися до неї у соцмережах із розмаїтими коментарями. Були навіть випадки, коли авторку обзивали «бандерівкою недобитою».

«Смерть тих молодих хлопців та дівчат очистила мене, дала розуміння того, що не можна будувати замки на землі, а треба їх будувати в душі», – зізнається поетеса. – «Після себе потрібно залишити щось таке, що буде жити довго. Нарешті зрозуміла, що хочу випустити книжку та передала її в українське видавництво».

Поезія «Мамо, не плач, я повернусь весною» увійшла до книги Оксани Максимишин-Корабель із однойменною назвою. У цій збірці є майданівський розділ, вірші про Україну та українців, голодомор, про чужину. А ще – любовна лірика. Спілкуючись з пані Оксаною, я уважно слухав її вірші, а згодом перечитував їх, мов спраглий живої цілющої води.

13925853_960011900811659_5849217567338411610_o

Частину прибутку, отриманого від книги, поетеса передала на потреби солдат на передовій. Іншу частину використала для створення збірки «Віддзеркалення». У цій поетичній добірці, зокрема, відзеркалено події на Майдані та війну на сході держави. Якось перебуваючи у маленькій греко-католицькій церковці серед вихідців з нашого краю, вона прочитала вірш з цієї книги у день святого Миколая. Того дня ніхто з присутніх не залишився байдужим. Усі підійшли до пані Оксани та наповнили скриньку, кошти із якої скерували на пожертви хворих та самотніх дітей в Україні.

«Україна – це моя перша любов», – зізнається Оксана Максимишин-Корабель. –  «А Португалія є моєю другою любов’ю, яка мене надихає. Саме тут мені почало писатися. Я намагаюся допомогти своїй країні словом. Своєю поезією хочу підтримати хлопців на передовій та розрадити їх, увіковічнити пам’ять про загиблих. Проте всі емігранти хочуть повернутися додому. Ми не живемо проблемами Португалії. Ми живемо Україною, ми дихаємо нею».

За словами поетеси, Португалія є досить бідною країною. Свого часу тут відбулася дуже велика криза. Багато людей втратило роботу. Зараз вони сидять вдома без заробітку. Отримуючи допомогу із безробіття у розмірі 300 євро, вони змушені платити за помешкання та купувати харчі. Хоч українська община Португалії є найбільшою – в країні мешкає 47 тисяч українців, але на мітинги під час Майдану ходили одні й ті самі люди. Ті ж самі патріоти допомагають нашому війську. На жаль, більша половина вихідців з України залишаються пасивними.

Коли відбувалася Революція Гідності, Оксана Максимишин-Корабель разом з чоловіком долучилися й до автомайдану, який проводили українці в Португалії. Двічі на тиждень вихідці з України пікетували посольства Росії та України. Щонеділі відбувався Майдан у Лісабоні. Патріоти збирали кошти, які  таємно передавали хлопцям у Київ, оскільки усі банківські рахунки були заблоковані. Уже тривалий час пані Оксана співпрацює з волонтерською групою «Янголи милосердя», яку, до речі, формують жінки.

2-foto-2-valentyna-tymchuk-ta-yangoly-myloserdya

«Назбиравши трохи коштів, ми передаємо їх волонтерській групі «Янголи милосердя», – каже поетеса. – «Якось ми разом з уродженкою Бердичева закуповували берци для солдат на передовій. А минулого року до відзначення дня святого Миколая ми зібрали та відправили допомогу для дітей-сиріт та дітлахів загиблих учасників бойових дій із Львівщини».

Оксана Максимишин-Корабель постійно розповідає про «Янголів милосердя» у «Фейсбуці». Справжнім живчиком цієї волонтерської групи є уродженка Львова Валентина Тимчук, котра, до речі, й познайомила нас із поетесою завдяки цій соціальній мережі.

«Коли я дивлюся у на Валентину Тимчук, я набираюся енергії та хочу жити», – із захопленням розповідає поетеса. – «Мені хочеться дивитися в її щирі очі й говорити, говорити, говорити… Це людина, про яку можна сказати: щаслива тоді, коли довкола усі щасливі. Сам Бог, мабуть, лише знає, як вдається нині “Янголам милосердя” збирати та відправляти потребуючим таку велику кількість гуманітарної допомоги: це і медикаменти, і одяг, і харчі, і канцелярські прилади для дітей-сиріт».

 

Валентина Тимчук багато чула про наших українських дівчат, які допомагають фронту. Знайшлися знайомі, які їх звели докупи. Вперше вони зустрілися на Марші Миру в Лісабоні у серпні 2014 року. Тепер дівчата працюють у спілці. «Янголів милосердя» не можна уявити без Наталі Ткач з Житомира, вінничанки Ірини Давидовської, що займається пошуком ліків для хворих солдат і дітлахів. Не можна не згадати й про Ірину Мельничук із Вінниці. Вона зуміла організувати не лише роботу українського навчального закладу в Лісабоні, але й налагодити волонтерські зв’язки зі всіма небайдужими земляками з різних куточків Португалії.

«Це вона із такими ж тендітними жінками щодня переносить у своїх руках важезні сумки з фруктами-овочами, одягом, медикаментами, взуттям, термобілизною», – каже пані Оксана. – «Якось увечері після зустрічі ми з нею роз’їхалися по домівках. Я пішла відпочивати, а пані Іра – перекручувати на м’ясорубці гору стиглих лимонів, які відтак перетерла з цукром і закрутила в баночки. Усе не марно. Адже, наші солдати їстимуть вітаміни».

А Наталія Ткач зі своїм 10-річним синочком Миколкою започаткувала вишивання «Янголів Милосердя», які волонтерки надсилають на фронт. Це вишиті ангелики, яких сотнями передають на передову до наших захисників.

13301339_1698451263749857_1425671507163863245_o

«Миколка власноручно гаптує сердечко у національних кольорах», – зазначає поетеса. – «Оберіг вишивається однією ниткою. Якщо, не дай Бог нитка десь обірветься, всю роботу розпочинають заново…»

Волонтерам з Португалії надійшло багато листів від воїнів АТО, де солдати розповідають про те, як цей оберіг хоронив їх у тяжких боях. Вишите янголятко фактично стало емблемою волонтерської групи. Українські волонтери та солдати так і говорять поміж собою: приїхала допомога від «Янголів милосердя» з Португалії.

«Наш великий народ ніколи й нікому не перемогти», – зазначає наостанок нашої розмови Оксана Максимишин-Корабель. – «Ми не маємо такої зброї, як наші вороги, бо країну роками грабували і розпродували наші можновладці. Але ми маємо більше, аніж зброю. Ми маємо сильний дух, який перемогти нікому не вдасться. Ми маємо людей, які такі єдині в цілому світі. І ми маємо любов до України, яка дасть нам силу перемогти нападників».

P.S. А нашу розповідь про поетесу-волонтерку та португальських «Янголів Милосердя» хочемо завершити віршем патріотки про новітню українську війну та її героїв:

 

Минає рік. Минає рік…

Нас воріженьки убивали,

і кожен день був, наче – вік.

І падали ми, й знов – вставали.

Минає рік. Минає рік…

Синів своїх ми хоронили,

мороз й вогонь нам душу пік.

Вони вмирали, щоб ми – жили.

Минає рік. Минає рік…

І хмарно було, і погідно.

З Майдану почали відлік,

щоб наші люди жили гідно.

Минає рік. Минає рік…

Бувало в нашім домі бідно.

Та лився щедрості потік,

щоб не було в душі негідно.

Минає рік. Минає рік…

Блакитно-жовтий колір всюди.

Хай знає ворог наш повік,

Що Україна завжди буде!

Фото: з архіву Валентини Тимчук та Оксани Максимишин-Корабель

за матеріалами книги Війна не поставила нас на коліна

Юрій СКОБАЛО, Волонтерська хвиля