Оборона Луганського летовища: як все починалося

13:12 21 Травня 2017

Оборона Луганського летовища: як все починалося

Коли у травні-червні 2014-го йшли колони, сепаратисти сказали: «Ми з вами воювати зараз не будемо, а будемо тоді, коли будуть сили рівні, коли буде зброя, боєприпаси, артилерія».

Тоді воно так, в принципі, і сталось. Тобто ситуація вимагала того, щоб знищити ті колони нашою авіацією ще до того, як вони зайдуть в Луганськ, Донецьк, чого зроблено не було.

Пов’язано це було з тим, що сталого керівництва тоді не було, всі боялись прийняти рішення, а як результат ми маємо зараз більше жертв. Звичайно, що і тоді без жертв би не обійшлося. Але я думаю, краще було рубати «на корню». Може, все меншою кров’ю обійшлося тоді, якби не давали їм можливість заходити колонами, «Градами» і так далі. Коли вже почали «Гради» стріляти по нас, артилерія, тоді-то ми зрозуміли: «О, вони вже готові»…». зазначає Павло Ільців, командир 2-ї роти 1-го батальйону 80-тої ОДШБ, яка брала участь в обороні ЛАП з самого початку до самого кінця, розповідає про перші тижні в Луганському аеропорту, про перемовини з місцевими сепаратистами, їхню підготовку до наступу та про перші обстріли…

Коли ви вперше з вашим підрозділом опинилися в Луганській області?

На початку квітня 2014-го ми перебували в Комінтерновому Харківської області. О 2-й годині ночі мене викликав командир батальйону. Ми піднялись по тривозі, вишикувалися у військові колони і ротно-тактичною групою в кількості 80 осіб під керівництвом начальника штаба вирушили на місце нової дислокації. Ми не знали, куди ми їхали, і уже на ранок приїхали в аеропорт, в Луганський.

Які перші були враження від побаченого?

До нас надійшла інформація, що сепаратисти блокують роботу аеропорту, заблокували диспетчерську вежу. Тобто був сигнал, що треба брати все під свій контроль, для того, щоб Росія не посадила там свої літаки. Аеропорт працював, ми приїхали туди – всі дивились на нас, як перелякані, не знали, нащо ми приїхали. Перше враження я запам’ятаю назавжди. Коли солдати зайшли туди – зі зброєю, з усім – адміністраторка сказала не «Добрий день», а «Нєпоцарапайтє столи». Купа військових зайшла, а вона – «Нє поцарапайтє столи». Це запам’яталося. Серед працівників було багатого людей, які були вороже налаштовані, вони з нами не спілкувалися, постійно передавали інформацію по телефону. Були люди, які нам допомагали – і харчами, і спілкувалися з нами. Були «подвійні агенти», які, ніби були добрі з нами, але зливали інформацію сепаратистам із числа охорони аеропорту.

Наше завдання було взяти під контроль і охороняти аеропорт. Він складається з основних елементів: головний термінал, дальні приводи, ближні приводи, диспетчерська вежа – і ці основні елементи аеропорту ми мали тримати. Аеропорт працював, прилітала Юлія Тимошенко у своїх справах, прилітав Ляшко, прилітав Новінський як раз напередодні «референдуму» їхнього на своєму особистому літаку. Єфремов прилітав. Ну, і військово-транспортна авіація, внутрішні війська. Генерали прилітали. Якийсь час було багато силовиків, але через деякий час їх літаками відправили невідомо куди. Залишились ми – 80-та бригада, 25-та десантна бригада (вони прибули до нас пізніше як підсилення) і підрозділи першої танкової бригади.

Перемовини з сепаратистами

У перший місяць, як ви заїхали, чи приїжджали до вас озброєні сепаратисти або люди, які допомагали їм?

Найперше, чого ми боялися, і приходила така інформація, що вони хочуть автобусами привезти багато людей, мирних, які просто прийдуть і заблокують аеропорт. Ми не хотіли стріляти в мирних. Але такого не було. Приїжджали представники донських козаків і представники незаконних збройних формувань на переговори, напевно, разів десять. Висували свої вимоги, щоб ми покинули аеропорт, залишили взагалі Луганськ і Луганську область. Вони були озброєні, оскільки, ви ж знаєте, було захоплено управління СБУ в Луганську, і вся зброя пішла до їхніх рук. Після того частина внутрішніх військ була захоплена, прикордонних військ. Вони всі були озброєні. Це був наш перший досвід переговорів з противником.

Вони були агресивні?

Вони були впевнені в собі, це було видно. Вони не були агресивні, вони спокійно спілкувались, висловлювали свої потреби, побажання, думки. Більшість з них, я думаю, були колишні військові. Деякі з них, напевно, і з кримінальним минулим. Я скажу так, можливо, діяли вони свідомо, можливо, під дією якихось психотропних речовин, але вони свідомо йшли з нами на переговори і розуміли, що могли загинути. Вони були готові до того.

Був випадок під час охорони дальнього приводу. Від термінала це приблизно 7 кілометрів. Я був там старший. І є така програма зв’язку, «Zello», у таксистів там теж була та програма, по якій вони передавали інформацію про рух українських колон. В основному таксисти там передавали – вони всюди їздили, все бачили. Тоді я вперше почув слово «отжать» на Донбасі, саме по тому «Zello». Так от: мене попередили, що приїдуть і хочуть «отжать» БТР. А у нас на охороні дальнього приводу був один БТР і коло десяти людей. Приїхала «Нива», зі сторони об’їзної Луганськ – Георгіївка. Вийшло з неї два чоловіки, за 100 метрів від нас, і снайпери залягли. Перед тим я солдатів, звичайно, проінструктував, що в тих, хто прийде зі зброєю до нас, будемо стріляти. Але рішення своє змінив – не хотілось, як-то кажуть, брати на руки кров. Подумав – спочатку переговоримо. Підійшло до мене тих два бойовика. У формі, 35-40 років. Старші, підтягнуті, побриті, впевнені в собі. Тепер – вже пройшло три роки – я зрозумів, хто то був на переговорах. Був такий сепаратист, позивний «Лєший», він з Луганської області. То він був на переговорах. Він до мене: «Представтесь, будь ласка, хто ви є?» Я не представився, що я офіцер, сказав, що сержант такий-то. «Що ви тут робите?» Я кажу: «Ми маємо завдання охороняти Луганський аеропорт. Охороняємо». Вони почали: «Як би так зробити, щоб і вам нічого не було і ми не постраждали? БТР ваш добрий». Тобто, моральний тиск чинили, щоб ми здалися, віддали їм зброю і БТР.

Вони представились як місцеві жителі?

Вони ніяк не представлялися, але було зрозуміло, що вони з НЗФ (незаконні збройні формування).

А якою мовою ви з ними спілкувалися? Російською чи українською?

Я українською, вони російською. Помахали один одному ручками – моя охорона і їхня охорона. Він спитав: «Де старший знаходиться?» Я кажу: «В аеропорту». За якийсь час розмова зайшла в тупик: мені нема що сказати і йому нема що сказати. Ну і він пішов. Пішов, сів у «Ниву», і вони поїхали.

Вони пропонували віддати БТР?

Так. Казали, що люди не хочуть нас тут бачити. Пропонували, щоб ми їм віддали БТР, здалися. Звичайно, ми сказали, що нічого такого ми робити не будемо. У нас є наказ – і ми його виконаємо однозначно. Це для мене були перші переговори і, чесно кажучи, мурашки по шкірі бігали, тому що автомат в руці і думаєш – застрелити його чи не застрелити. А перед тим, як вони виходили з машини, вони кинули петарди, чи то там «взривпакети» – для того, щоб спровокувати нас на стрільбу. У нас на БТРі стояв розгорнутий КПВТ, кулемет був наведений на їхню машину, і вони свідомо перевіряли нас. Свідомо, напевно, були готові загинути, тому що якщо би я відкрив стрільбу – їх всього було чотири чоловіки, а у нас підготовлені позиції – ми би просто рознесли їх в пух і прах. Ми цього не зробили. Я запитав своїх, чи хтось стріляв, ніхто не сказав. Я зрозумів, що вони просто нас вирішили розіграти. Була така провокація. Я не бачив, куди вони поїхали потім.

Після того доповів своєму старшому, що приїжджали, говорили такі речі. І, оскільки нас є тут мало, прошу, щоб кільце, яке ми охороняли навколо аеропорту, звузили. Тому що нас мало, отже можуть приїхати, заблокувати нас і розбити. Скільки допомога, там десять хвилин їде? Від аеропорту до нас 10 хвилин їхали, могли і не доїхати. Могли бути встановлені засідки і таке інше, а оскільки той дальній привід нам був не важливий –літак, звичайно, орієнтується на нього, але би сів і без нього. Ми перемістились на ближній привід. Побачили, що пахне вже не тим, що треба.

Чи перед початком цього«референдуму» 11 травня ситуація загострювалась, чи збільшувалась кількість таких «відвідин», чи, навпаки, перестали до вас їздити?

Їхнє завдання було, в першу чергу, забезпечити безпеку їхнього «референдуму», тому вони моніторили ситуацію, вони дивилися за нами, куди ми переміщуємось. В основному через програму Zello таксисти місцеві все здавали. Нас було небагато – на той час в Луганській області була частина прикордонного загону, частина батальйону внутрішніх військ і ще частина протиповітряної оборони. Вони були нечисленні, і їх заблокували. Батьків місцевих контрактників, що проходили службу, привели до військових частин, і батьки їх забрали з собою. Решта, хто залишився з прикордонників, бились до останнього. Включили гімн України – гімн України грав, і вони відстрілювались.

Після того, як вони провели «референдум», вже почались масовані обстріли.

Коли приблизно відбувся перший бойовий контакт?

Десь в середині травня вони обстріляли нас з мосту об’їзної Луганська і зняли це на відео. З 82-го метрового міномету вони стріляли з мосту, і ми в Youtube побачили, звідки нас обстрілюють. Так ми дізнались, що вони нас обстрілюють.

Яка була реакція особового складу?

Певний шок був короткочасний, після того були вже готові. Зрозуміли, що це не полігон, що це вже починаються бойові дії – треба, щоб голова крутилась на 360 градусів. Обережними були.

Поява ворожої техніки

Потім ситуація загострювалася?

Ситуація загострювалася. Угруповання, яке перекривало кордон, це сектор Д – Ізварине, дорога Краснодон – Луганськ, ми не могли контролювати. По цих дорогах йшло постачання бойовикам, бойова техніка. Місцеві проукраїнські нам інформацію передавали вже з середини травня, що йдуть колонами, йдуть, йдуть, йдуть. Всі наші збройні сили були зосереджені на напрямку Слов’янська. Він вже був взятий під наш контроль, тому відповідно не було сил таких, щоб… Ну і, напевно, наше вище керівництво не приймало рішення про знищення тих колон авіацією, хоча авіація наша працювала і нас підтримувала. Вона працювала, і льотчики молодці.

Коли йшли колони, сепаратисти сказали: «Ми з вами воювати зараз не будемо, а будемо тоді, коли будуть сили рівні, коли буде зброя, боєприпаси, артилерія». Тоді воно так, в принципі, і сталось. Тобто тоді ситуація вимагала того, щоб знищити ті колони нашою авіацією ще до того, як вони зайдуть в Луганськ, Донецьк, чого зроблено не було.

Пов’язано це було з тим, що сталого керівництва тоді не було, всі боялись прийняти рішення, а як результат ми маємо зараз більше жертв. Звичайно, що і тоді без жертв би не обійшлося. Але я думаю, краще було рубати «на корню». Може, все меншою кров’ю обійшлося тоді, якби не давали їм можливість заходити колонами, «Градами» і так далі. Коли вже почали «Гради» стріляти по нас, артилерія, тоді-то ми зрозуміли: «О, вони вже готові»…

Сергій ГЛОТОВ, Григорій КОШЕЛЕНКО, Тетяна БІЛИК-ГОРШКОВА, Анастасія ВОРОНОВА, Анастасія ГОРОВА

=============================

Інтерв’ю опубліковано у рамках проекту «ОБОРОНА ЛУГАНСЬКОГО АЕРОПОРТУ».

«ОБОРОНА ЛУГАНСЬКОГО АЕРОПОРТУ» – проект БФ «Народна підтримка воїнів АТО», у рамках якого планується видання книги та створення документального фільму, присвячених героїчній обороні ЛАП у квітні-серпні 2014 року.

=============================

Збір коштів на видання книги:

Карта ПриватБанку 4149 4978 6982 9640 (Сергій Глотов).

Для реалізації проекту необхідна допомога редакторів та дизайнерів!

=============================

Благодійний фонд «Народна підтримка воїнів АТО»

Код ЄДРПОУ 40084044

р.р в Приватбанк 26009053704694, МФО 325321

Email: nafront@i.ua

Телефон: +380983619073, +380630150357, +380955232183

Facebook:

https://www.facebook.com/VoinamATO

https://www.facebook.com/ArmyForKids

https://www.facebook.com/IstoriiBorotby/

https://www.facebook.com/peremogaty/

Волонтерська хвиля