Неймовірні бджілки «Кухні барикад»

11:08 11 Березня 2017

Неймовірні бджілки «Кухні барикад»

Скільки не заходжу до дзвіниці церкви Воскресіння Христового, де розмістилися волонтерки «Кухні барикад», завжди застаю дівчат за роботою. Кожного вечора вони збираються тут та плетуть маскувальні сітки для бійців на передовій або сортують одяг для дітей чи переселенців.

Ліда Гамаюнова, Надія Красівська, Оля Вірт та Юлія Хом’як – ці дівчата настільки здружилися, що їх годі уявити одна без одної. Самі волонтерки називають себе «бджолами». Так воно і є. Адже дівчата працюють дружньо та згуртовано. Їхня копітка щоденна праця – немов мед для багатьох наших захисників та знедолених.

Оля Вірт та Надія Карнаух товаришували ще від подій Революції Гідності. Ще тоді вони підтримували активістів, які блокували військові частини внутрішніх військ та місце дислокації спецпідрозділу «Беркут». Дівчата готували чаї та канапки для тих, хто перебував на барикадах, розташованих на вулицях Рубчака та Науковій. У цей час Ліда Гамаюнова перебувала з активістами на барикадах та на так званому «сьомому небі» – 7-у поверсі будівлі, з якої вона спостерігала, що відбувається на території військової частини внутрішніх військ. У разі виїзду автоколони солдат із частини, вона мала повідомити про це активістів, котрі блокували місце дислокації «вевешників».

Після «ночі гніву» у Львові до охорони барикад на вулиці Рубчака долучилася і Юлія Хом’як. Дівчина також брала участь у патрулюваннях міста з активістами львівського автомайдану.

У січні 2015 року Оля та Надя знову зібралися докупи, аби допомагати бійцям на передовій. Парох церкви Воскресіння Христового отець Володимир дозволив дівчатам розмістити свою «кухню» у дзвіниці. Спершу бджоли кинули клич у соціальних мережах про те, що збирають постіль для хлопців, які перебувають у госпіталі та одяг для бійців на передовій. Люди почали зголошуватися та приносити усе необхідне. Зібрані речі вони пересилали військовослужбовцям завдяки іншим волонтерам, зокрема, за сприянням львів’янки Наталі Ребро. Уже тоді до «Кухні барикад» приєдналася Ліда, котра уже тривалий час займалася волонтерською діяльністю, допомагаючи троюрідному братові та його побратимам із 73-го морського центру спеціального призначення. Згодом до бджіл долучилася Юля. Читаючи пости у соціальній мережі «Фейсбук», вона дізналася, що дівчата шукають мішки для пакування одягу. Юля погодилася допомогти. Так вони й познайомилися та потоваришували.

Щотижня дівчата плетуть маскувальні сітки для бійців на передовій. Зазвичай, вони потрібні снайперам та розвідникам. Колір сіток залежить від пори року: взимку – білі, влітку – зелені. Взимку їх роблять з простирадл, мішковини і тюлі. А ще дівчата збирають та пересилають одяг бідним дітям зі звільнених територій Донбасу та переселенцям з окупованих територій. Вони  неодноразово збирали пластикові корки на виготовлення протезів військовослужбовцям, постраждалим на фронті. А священики храму, зокрема, отець Володимир, завше під час церковних богослужінь намагаються достукатися до сумління парафіян, нагадуючи про бійців, котрі охороняють їхній спокій на передовій. Під час проповідей священик нагадує, що необхідно передавати на фронт, куди слід приносити допомогу. А Юля власним автомобілем доставляє посилки, які необхідно відправити бійцям на передовій, до відділів «Нової пошти». А ще звозить до «Кухні барикад» продукти харчування та одяг, які люди передають на фронт.

Нерідко бджоли зустрічаються з активістами «Центру волонтерства» біля пам’ятника імені Тарасу Шевченку, де разом плетуть сітки. Ось у такий спосіб вони намагаються привернути увагу людей до проблем військових та залучають людей до спільної праці. Нерідко до дівчат приєднується чимало охочих.

 

Що ж згуртувало дівчат та підштовхнуло до волонтерської праці?

«Я не могла просто сидіти та дивитися, як гинуть люди, що прагнуть змінити країну, віддаючи найцінніше – своє життя», – зазначила Оля. – «Я хотіла їм якось допомогти, а не сидіти і казати, що всі погані, що все пропало. Недарма кажуть: хочеш змінити країну – почни з себе! Це скоріше не надихання, а страх бездіяльності, бо лише бажанням без діла нічого не здобудемо».

«Мене підштовхнуло до волонтерства несправедливе ставлення влади до людей ще з часу подій, які відбувалися на Майдані», – коротко відповіла Надя.

«А мене найперше турбує доля країни», –  зауважила Ліда Гамаюнова. –« Хочу, щоб держава перейшла на новий, кращий рівень. Цього, мабуть, бажає велика кількість людей. Проте вони мало над цим працюють. Дуже турбує доля людей, які перебувають на фронті. Їм важче, ніж нам тут. Гадаю, що пам’ятаючи про міцні плечі в тилу, бійцям набагато легше виконувати бойові завдання. Моя праця – це крапля у морі. Й, звісно, відчуття відповідальності. Якщо я не зроблю це зараз, те саме доведеться робити майбутньому поколінню. А я хочу, щоб діти, які виростуть, насолоджувались життям тут, а не прагнули виїхати за кордон та влаштовували своє життя у чужій країні». Адже у нас є великий потенціал, а ресурсів – цілком достатньо».

«Мене виховували патріотом своєї країни!»  – зазначила Юля. – «Батько був активістом «Народного руху України». Сестра однією з перших долучилася до «Революції на граніті». А я просто люблю свою країну такою, якою вона є! Не можу залишатися осторонь, коли хтось на передовій віддає своє життя за мій спокій! А взагалі ми з Олею, Лідою та Надею – борці за характером! Якщо треба буде взяти зброю в руки, ніхто з нас навіть задумуватись над цим не буде!»

Я залишав обитель львівських бджілок із радістю у душі. Адже розумів, що саме завдяки таким патріотам ми нині виборюємо Україну!

Юрій СКОБАЛО, Волонтерська хвиля Фото: автора та з архіву Юлії Хом’як