Народжені Революцією та обпалені війною!

08:02 23 Лютого 2017

Народжені Революцією та обпалені війною!

Українські патріоти за покликом серця подалися захищати Україну в зоні проведення бойових дій. До спільної боротьби об’єдналися жителі різних куточків нашої держави. Більшість із них боролися за Україну ще під час Революції гідності, а коли ворог ступив на нашу землю, кинулися обороняти державу на передовій.

Побувавши взимку 2015 року в навчальному центрі Національної гвардії України, я зустрів бійців славнозвісного добровольчого батальйону «Азов» та легендарного батальйону оперативного призначення резервістів імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України. Серед них – мешканці Луганщини, Харківщини, Черкащини, Київщини, Тернопільщини та Львівщини. Із бійцями мене познайомив начальник відділення виховної роботи навчального центру підполковник Євстахій Моспан.

Нескорені добровольці з «Азову»

Командир екіпажу бронетранспортера молодший сержант Олександр Макара завжди всім серцем вболівав за Україну. Щойно у Києві розпочалися перші протести, львів’янин вирішив їхати до Києва. Він прибув до столиці одразу після першої сутички бійців «Беркуту» зі студентами на Майдані Незалежності. Вступивши у лави першої львівської сотні, Олександр оселився у наметовому містечку в центрі столиці. Йому випало стати учасником практично всіх подій, які відбувалися під час Революції гідності.

Коли 19 січня на заваді мітингувальникам, які прямували до Верховної Ради України, стали силовики, Олександр постраждав від гумової кулі, яку влучно випустив боєць «Беркуту». Утім, мужнього чоловіка це не злякало. Майданівець долучився до виготовлення славнозвісної катапульти біля стадіону «Динамо» та укріплення барикад. Коли бійці спецпідрозділу «Беркут» та солдати внутрішніх військ отримали завдання зачистити Майдан Незалежності від протестантів, Олександр перебував удома. Дізнавшись про це, він знову вирушив до Києва. Приєднавшись до охоронців Майдану, 20 лютого він разом зі своїми побратимами вирушив звільняти Український дім на Європейській площі та відбудовувати барикади на вул. Грушевського.

«Перебуваючи на київському Майдані, у квітні я записався у лави Національної гвардії», – розповів Олександр. – «Однак, після цього з правоохоронного відомства мені ніхто жодного разу не зателефонував. Не дочекавшись відповіді з Києва, я добровільно став на облік в обласному військкоматі. Проте і звідти не надійшло жодної відповіді. І врешті, наприкінці червня мені вдалося потрапити на фронт. Я записався добровольцем до батальйону «Азов», який дислокувався в селі Урзуф Донецької області. Тут я отримав деякі практичні бойові навики».

У свій перший бій він вступив разом з побратимами у селищі міського типу Новий світ. Прямуючи населеним пунктом, бійці потрапили у засідку до сепаратистів. Бойовики двічі поцілили Олександру в спину. Однак від поранення його врятував добротний польський бронежилет. Під час цієї стрілянини добровольці захопили коригувальника вогню.

«У серпні нас відрядили до сумнозвісного Іловайська», – поділився спогадами Олександр. – « Тут ми потрапили у засідку. Коли проходили через вузенький дворик, нас закидали гранатами. На моїх очах одразу загинуло двоє людей. Кілька осколків від вибуху гранати потрапили мені в руку. Важко передбачити, чим усе могло закінчитися. Однак, командир добровольчого батальйону Андрій Білецький зумів вивести нас із оточення».

azov

Після нетривалого перебування у лікарні, де Олександру витягнули осколки, його разом з побратимами відрядили до Маріуполя. Тут бійцям «Азову» довелося виконувати багато завдань. Вони патрулювали місто та здійснювали охорону блокпостів. За цей період бійцям штурмового загону вдалося затримати чимало диверсантів, які намагалися порушити мир і спокій. Якось бійці загону навіть визволили з полону «кіборга», якого захопили сепаратисти.

А командир екіпажу бронетранспортера «3Е» окремого загону спеціального призначення молодший сержант з позивним «Ролло» став добровольцем «Азову» влітку 2014 року.  Своє перше бойове хрещення житель Черкас пройшов на початку серпня під час штурму міста Мар’їнка, розташованого під самим Донецьком.

«У місто ми вступили разом з бійцями 51-ї механізованої бригади», – розповів «Ролло». – «На околиці міста на фугасі підірвався мій бойовий товариш. На жаль, внаслідок вибуху він загинув. Ще шість бійців було важко поранено. Ми взяли Мар’їнку за шість годин, не зважаючи на те, що сепаратисти кидали у бій усі свої сили. Цікаво, що перед тим у це місто три тижні проривалися якісь військові. Втім, їхні спроби виявилися безуспішними. Чи вони не збиралися його брати, чи просто накази командування виявилися недолугими».

За кілька тижнів бійці «Азова» разом з військовослужбовцями 40го батальйону територіальної оборони Дніпропетровської області «Кривбас» попрямували у бік Іловайська, аби забезпечити вогневу підтримку під час в’їзду у місто. Прямуючи через село Грабово, військові потрапили у засідку. Проїжджаючи повз ферму, бійці повернули на іншу вулицю. Раптом один із хлопців помітив якийсь рух між будівлями. За якусь мить почався обстріл зі стрілецької зброї та гранатометів. Сила противника була переважаючою. «Ролло», немов у сорочці народився. Неподалік пролунав вибух, яким ледь не зачепило черкащанина. Його бойовому побратиму – «Бізону» пощастило менше: хлопця було поранено кулею у плече. Важко передбачити, чим могла завершитися ця сутичка. Однак, на щастя, на підмогу добровольцям прибули військові з танком та бронетранспортером. Вороги були змушені відступити. А бійці повернулися на базу.

Наприкінці серпня добровольці «Азову» передислокувалися до Маріуполя. Невдовзі на це приморське місто розпочався повномасштабний наступ російської армії, який їм випало відбивати спільно з військовими 33-го територіального батальйону «Хортиця». «Ролло» та його побратими тримали останню лінію оборони на саморобній бойовій машині. Вони приварили башту бронетранспортера до артилерійського тягача, який так і не довелося застосувати в бою, оскільки наступ окупанта було завчасно відбито.

Водій БТР окремого загону спеціального призначення молодший сержант з позивним «Віга» бере участь у боротьбі за єдину Україну ще з початку Революції гідності. Про свою участь у подіях на Майдані харків’янин розповідав скромно. Він волів, аби ми зосередилися на його розповіді про участь у бойових діях на сході України.

Перебуваючи в організації «Патріот України», у квітні 2014 року «Віга» дізнався, що у батальйон «Азов» набирають добровольців. Наступного місяця його та інших бійців перекинули на літаках до Маріуполя. П’ятдесятьох бійців відрядили на підсилення місцевого аеропорту, оскільки до командування надійшла інформація про атаку на цей об’єкт. Якийсь час «азовці» охороняли територію аеропорту. Однак їм вдалося уникнути нападу сепаратистів.

azov-2

Невдовзі «Вігу» разом з іншими бійцями відрядили на базу до Бердянська, де вони поліпшували свої бойові навики. Відтак їх залучили до проведення розвідувальної роботи у Маріуполі, де вони збирали інформацію про блокпости сепаратистів.

«Уже зранку 13 червня  бійці «Азову» взяли участь у зачистці Маріуполя», – розповів «Віга». –« У мене на очах, на розтяжці підірвався один із бійців. На щастя, чоловік залишився живим, оскільки ми вчасно надали йому допомогу. Упродовж одного дня нам вдалося звільнити місто. За цей час ми неодноразово перебували у близькому контакті з противником та затримали кількох сепаратистів, які переховувалися у підвалах та закинутих будинках. У серпні ми брали участь у зачистці міста Мар’їнка. Саме тоді біля одного з блокпостів сепаратистів потрапили у засідку. Бійцям «Азову» довелося відступити та відійти у безпечне місце. Коли ж підійшло підсилення, військовий танк розгромив блокпост, а ми, завершивши зачистку в цьому місці, рушили далі. Упродовж дня місто було взято під контроль української армії та добровольців. Коли у Маріуполі  повністю закріпилися бійці 51-ї механізованої бригади, бійці «Азову» повернулися на свою базу».

Уже в серпні «азовці» отримали нове серйозне завдання. Вони увійшли в Іловайськ, де невдовзі потрапили в оточення. Не всім вдалося вийти звідти. Двоє бійців загинуло, а п’ятеро було поранено. «Віга» виявився одним із тих, про яких кажуть: він народився у сорочці. Його врятувало те, що він відійшов на п’ять метрів від епіцентру вибуху гранати.

Від Майдану до зони бойових дій

Заступник командира комендантського взводу батальйону оперативного призначення імені генерала Кульчицького Національної гвардії України старший солдат з позивним «Квіточка» та старший солдат з позивним «Лесик» борються за Україну ще від початку подій на Євромайдані.

Уродженець міста Таращі Київської області та тернополянин прибули до столиці потому, як співробітники «Беркуту» розігнали студентів на Майдані Незалежності. Хлопці вступили у лави третьої сотні, бійці якої розмістилися у наметовому містечку, розташованому між сценою та Лядськими воротами. У ніч на 11 грудня вони разом з іншими патріотами мужньо обороняли територію свободи, коли бійці «Беркуту» та внутрішніх військ вперше намагалися зачистити Майдан. Коли розпочалися сутички на вулиці Грушевського, «Лесик» вирішив висловити свій протест за допомогою бруківки та коктейлів Молотова. Під час цих подій «Лесик» отримав перше поранення. Пляшка з палаючою сумішшю обпекла йому ногу.

А «Квіточка» став свідком трагічних подій, які відбувалися у Маріїнському парку 18 лютого 2014 року. Відтак він разом з іншими хлопцями мужньо боронив Майдан Незалежності, коли розпочався наступ силовиків на наметове містечко. А ще поруч з іншими відчайдухами відбивав атаку бронетранспортера, який того вечора сунув на барикади з боку Європейської площі. Хлопець не покидав Майдан до самого кінця, коли вже більшість учасників лютневих подій почали втрачати надії у перемогу патріотів над режимом Януковича.

bataljon-kulchytskogo

Хлопці не могли залишатися осторонь подій в Україні, коли на Донбасі почалися масові заворушення, які згодом переросли у бойові дії. Уже в травні «Квіточка» добровільно вступив до другого оперативного батальйону Національної гвардії України. Спершу його підрозділ дислокувався на блокпостах поблизу Слов’янська. У той час вони разом з військовими взяли місто в кільце, не даючи сепаратистам залишити його територію. Солдату «Квіточці» та його побратимам доручили охорону гори Карачун. На початку липня військові отримали наказ увійти до Слов’янська. Під час звільнення міста обійшлося без жертв. Адже, практичній більшості бойовиків вдалося залишити його територію.

Невдовзі підрозділ, в якому служив «Квіточка» перейменували  у батальйон оперативного призначення резервістів імені Героя України генерала Сергія Кульчицького Національної гвардії України.

У серпні «Квіточку» та його побратимів відрядили на службу до Луганської області. Його відібрали до тривожної групи, яка здійснювала підсилення на блокпостах, розташованих у містах Дебальцеве, Вуглегірськ та селі Нікішине. Коли на один із блокпостів скоювали напад, бійці групи виїжджали на підмогу, а їхати доводилося мало не щодня. Тут «Квіточка» отримав своє перше бойове поранення.

« Одного дня ми поїхали витягати наших хлопців», – розповів «Квіточка. – « Однак, прямуючи до блокпоста, не туди повернули й потрапили на базу сепаратистів. Під час перестрілки загинуло четверо солдат, а я та декілька бойових побратимів зазнали поранень. Незважаючи на це, ми трималися до останнього. Убивши кількох сепаратистів, ми зуміли вибратися з їхнього «осиного гнізда».

Невдовзі на службу до цієї тривожної групи скерували «Лесика» та інших добровольців, які змінили поранених побратимів. Цим сміливцям інколи теж доводилося вступати в бій із нападниками. Під час сутичок було поранено кількох бійців тривожної групи. А якось під час нападу на блокпост загинув снайпер Віктор Єромін. Його смертельно поранили сепаратисти, які засіли у лісопосадці, розташованій поруч. «Лесику» пощастило вижити.

Фото автора, уніан, iPress.ua та OGO.ua

За матеріалами книги Війна не поставила нас на коліна

Юрій СКОБАЛО, Волонтерська хвиля