На фронті людина інакше оцінює життя і смерть – Руслан Кошулинський

17:18 26 Лютого 2017

На фронті людина інакше оцінює життя і смерть – Руслан Кошулинський

Руслан Кошулинський, екс-віцеспікер Верховної ради України та депутат від Всеукраїнського об’єднання «Свобода» у Львівській обласній раді вирішив піти добровольцем до армії ще в лютому 2015 року. Він також переконав народних депутатів Олексія Кайду та Маркіяна Лопачака приєднатися до нього на службі у зоні АТО. Політик охоче поділився своїми спогадами про службу на передовій та розповів свої враження від сучасної української армії.

На Яворівському полігоні колишній депутат відновив свої знання і навички артилериста, здобуті під час строкової служби. Політик пішов служити на лінію фронту командиром гармати. Під час служби в армії у Руслана Кошулинського траплялося чимало курйозних випадків. Він пригадав найцікавіші.

«На сам Новий Рік ми встановлювали камери зовнішнього спостереження», – пригадує пан Руслан. – «Ми витягнули на 90-метрову вишку камеру спостереження, яка може спостерігати на відстані десяти кілометрів. На відстані двох кілометрів від нас було розташовано Первомайськ, а за півтори кілометри – російський блокпост».

Того дня, артилеристи дуже замерзли, не встигнувши поснідати та пообідати. Руслан Кошулинський дізнався у побратимів, що у Попасній є кафе, де можна перекусити. Коли солдати приїхали, у кафе саме відбувався новорнічий корпоратив. Вийшовши до них, власниця кафетерію пояснила, що не впустить туди людейу формі, з бронежилетами та автоматами. Проте, глянувши на екс-віце спікера парламенту, впізнала його, звернувшись до пана Руслана у присутності інших: «Ви – Кошулинський!».

«На якусь мить мені здалося, що я попав. Проте, жінка виявилася людиною інших поглядів. Вона завела нас в іншу кімнату, де нам подали їсти. З цією жінкою ми почали співпрацювати. Дякуючи їй, ми мали багато інформації для ефективної роботи» – розповів Руслан Кошулинський.

До речі, коли артилеристи встановили камери спостереження на вишку, боєць батальйону, перебуваючи у бліндажі міг із монітора спостерігати, що відбувається на передовій. Тоді, солдати зв’язали між собою відстань у тридцять кілометрів. Це дало змогу знищити достатньо ворожої сили та дати представникам ОБСЄ дані про те, як вороги порушують так звані мінські домовленості.

«А якось ми з Маркіяном Лопачаком та нашим командиром загубилися», – пригадуючи ще один випадок, зазначив Руслан Кошулинський. – «Того дня, ми гнали у Попасну машину, яку передали нам українські волонтери з Бельгії. У зону АТО ми прямували, не маючи ніякого серйозного озброєння. Їхали, використовуючи GPS».

В дорозі бійців застала ніч. Вони подзвонили своїм, не зумівши пояснити, де перебувають. А ще припустили, що прямують на чужу територію. Попереду побачили блокпост.

«Я кажу командиру: «Вадиме! Якщо там буде щось писати по-москальськи чи буде російський триколор, втікаємо!». Під’їхавши, ми побачили військове тіло без жодного означення та прапору. На блокпосту написано: «выключите свет!». Я добре пам’ятаю, що паролем було слово «Тернопіль». Маркіян відкриває вікно та запитує: «Я правильно до Тернополя їду?». У відповідь чуємо російською «А хто його знає!». Бачучи, що нас не зупиняють, ми рушили далі, – завершив Руслан Кошулинський.

Екс-віце спікер Верховної ради поділився враженнями від того, як його сприймали бойові побратими. Він, зокрема, зазначив, що коли люди бачили народного депутата на передовій і разом з ним жили, для них це було дуже вагомо. За його словами, це почуття того, що влада є поруч з тобою. Можливо це найбільше, що він міг подарувати побратимам.

«Коли ти живеш з хлопцями та їш з ними кашу, вони розуміють, що не всі у владі такі погані». – зауважив Кошулинський. – «Я дуже щасливий, що мав можливість бути поруч з хлопцями, відчути, наскільки цікавим є військове побратимство. Я постійно допомагаю їм, чим дозволяє можливість, бо на фронті ти вже інакше мислиш, по-іншому оцінюєш життя і смерть. На передовій – цікава психологія. Дуже цікаво спостерігати, як себе поводять люди під час обстрілу. Вони інакше починають реагувати. У бліндажі можна почути сміх, якісь жарти, якщо до того жартів не було».

За словами екс-нардепа, військове побратимство – дуже велике.

«Коли військовий тебе дуже просить, ти віддаєш йому останнє, не питаючи, як його звати. А він, не знаючи тебе, допоможе, якщо тобі потрібно. Якби можна було почуття єдності, максимального солідаризму, перенести на суспільство, це було б найкраще, що армія могла б передати суспільству!» – зазначив Руслан Кошулинський.

Люди, які вирушили на війну, зазвичай, знають, чого вони туди пішли. Це їхній вибір. Проте, за словами екс-нардепа, на жаль, із нівеляцією добровольчого духу цієї свідомості стає менше. Частково навіть контрактна армія у Збройних силах принесла байдужість. Руслан Кошулинський розмовляв з командиром, який розповів, що до нього на передову прийшли три контрактники з Тернопілля, які відразу лягли в лікарню. Вони пояснили, що прийшли в армію, бо тут – хороша зарплата. Проте, на передовій, служити не хочуть.

«Сучасне означення патріотизму – на крик «Наших б’ють!» збігаються усі, а не розбігаються. Оце відчуття, коли є біда (а війна – це біда), а всі розбігаються, воно зараз присутнє. До прикладу, офіцери називають нових контрактників остарбайтерами, бо вони приходять в армію на заробітки. Отого духу, який був у 2014-2015 роках, коли люди йшли воювати попри все, попри відсутність зброї та амуніції, немає,». – з прикрістю констатував Кошулинський.

Фото: «Свобода»

Юрій СКОБАЛО, Волонтерська хвиля