На блокпості в Ізюмі ми дізналися, що дороги на Дебальцеве уже немає! – волонтер Андрій Романчак

14:06 10 Квітня 2017

На блокпості в Ізюмі ми дізналися, що дороги на Дебальцеве уже немає! – волонтер Андрій Романчак

Життєва стежка кожного з нас є унікальною, не схожою на шляхи інших людей. Впродовж життя на нас нерідко звалюються настільки серйозні випробування, що здається, перейти їх ми не в змозі. Проте, уважно слухаючи співзасновника громадської організації «Варта-1» Андрія Романчака, я усвідомлював, що усі мої проблеми, з якими я стикаюся, дрібниці у порівнянні з тим, що пережила ця людина. Він ніколи не залишається байдужим до проблем львівської громади та бореться з несправедливістю, зустрічаючи на своєму шляхи серйозні перепони. Із відкритим ротом я слухав розповідь про махінації львівських чиновників, боротьбу із сервісом «Яндекс-таксі» у Львові, про поїздку у зону АТО, під час якої він втратив друзів та отримав понад 75 процентів опіків. Але вижив, вистояв і повернувся у звичне русло життя. Про все пан Андрій погодився розповісти на сторінках «Волонтерської хвилі».

«Ціль створення нашої громадської  організації – контроль над органами влади!»

«Що таке «Варта-1»? Це не просто сторінка у соцмережі», – стверджує Андрій Романчак .За інформацією, яка надходить туди, стоїть велика кількість активістів, які виконують певну роботу, кудись їздять, за чимось дивляться, пробують отримати якусь інформацію, де крадуть гроші ,не байдужі людей, які помічаючи якісь проблеми, нам про це повідомляють. Громадська організація «Варта-1» була заснована на хвилі Майдану. Під час Майдану виникла проблема координації дій. Було запропоновано мобільну рацію, яка може бути в кожного. Людина, яка пересувається містом та бачить якісь труднощі, затори,  може повідомити про це і певній кількості людей ця інформація стає доступною. В результаті хтось може якимсь чином відреагувати для того, щоб уникнути якихось негативних наслідків. На основі цього базувалася «Варта-1». Коли відбувалися події на Майдані, потрібно було скоординувати дії, забезпечити зв’язок між патрулями, групами швидкого реагування, між відповідними органами влади».

За словами співзасновника ГО «Варта-1», ціль існування громадської  організації – контроль над органами влади. Про що йдеться?  Активісти намагаються проконтролювати, щоб державні чиновники, які отримують зарплату з бюджету, не були казнокрадами.

«Ми знаємо з історії, що за час існування суспільства людей, які крали з казни, карали дуже суворо», – стверджує громадський активіст. – «Ми не хочемо, щоб наші гроші крали. Ми не можемо впливати на процеси в усій країні, але перебуваючи у Львові, можемо впливати на якісь процеси у Києві. Ми чудово знаємо наше місто. Ми тут хочемо жити, хочемо, щоб наші діти тут виростали . Відповідно і  робимо все  для того, щоб наше місто ставало кращим. Ми контролюємо органи місцевої влади, контролюємо департаменти, фіксуємо різні порушення».

Зараз активісти ГО «Варта-1» готують статтю про розкрадання коштів в одному  з департаментів області . Вони дивуються, що зловмисники досі це роблять, уникаючи покарання. Проте, є небайдужі непідкупні люди, які з ними борються.

«Як можна купити за бюджетні кошти обладнання, яке не існує в природі?» – дивується пан Андрій. – «Вони списали мільйони гривень на придбання чогось, чого навіть не виготовили. Чому ми не давали інформацію про це раніше? Тому, що ми повинні довести це до якогось логічного завершення. На даному етапі ми чекаємо подання справи в суд. Коли вона буде у суді, ми зможемо зрозуміти, які обвинувачення і кому інкримінують. Тоді ми вже зможемо пустити цю справу далі».

За словами громадського активіста, боротьба з порушниками є доволі складною, оскільки великий капітал та великі кошти роблять своє. Активістам довелося звертатися в Генеральну прокуратуру України, аби вона перевірила дії місцевої прокуратури, яка нібито випадково вирішила закрити цю справу, оскільки не вбачала праворпорушень. Проте, приїхали хлопці з ГПУ, точка зору яких виявилася кардинально іншою.

«Коли до мене дійшла ця інформація, я перебував в інвалідному візочку», – пригадує активіст. – «Це змусило мене вибратися з дому та почати займатися питанням, про яке мені розповіли інші люди. Хочу відмітити позитивні дії деяких правоохоронців та чиновників, які справедливо відреагували та перебороли цю систему. Як співзасновник громадської організації «Варта-1», займаюся цим напрямком. А у цьому мені допомагають хороші люди, а – їх багато. Вони повинні триматися купи, так казала моя бабця – і  я так роблю».

Водночас, Андрій Романчак дивується, що люди намагаються звалити всі клопоти на активістів і зазначає:

 «Так! Я – активна людина. Я веду активний спосіб життя. Я борюся з тим, що вважаю не правильним та несправедливим! Я не сиджу у соцмережі «Фейсбук» та пишу, що все так погано, я  є тою людиною, яка пробує щось змінити. Для чого я патрулюю кожної ночі?  Я роблю це, для того, щоб інші люди почувалися у безпеці, для того, щоб зауважити якісь речі, які не відповідають, для того, щоб звернутися у відповідні органи. Я телефонную на гарячу лінію міста, на утримання якої ми платимо з бюджету кошти та повідомляю про  певні порушення: немає води, не працює світлофор , немає освітлення? У цій службі зобов’язані повідомити відповідні органи про те, що є якісь проблеми. Це може зробити будь-хто. У чому проявляється моя активність? Я жертвую своїм часом, відриваючись від сім’ї  для того, щоб щось покращити. Це може зробити будь-хто. Ви їдете з роботи додому та бачите проблему. Зателефонуйте у відповідні органи та повідомте туди. Якщо боїтеся самі кудись подзвонити, повідомте нам. Коли контролюючі органи почнуть регулярно перевіряти роботу комунальних служб, тоді останні почнуть краще працювати і ми почнемо жити краще».

«Ми цивілізовано хотіли донести керівництву «Яндекс-таксі», що їх тут не сприймають взагалі»

Незважаючи на російсько-українську війну, яка продовжує тривати, російський бізнес продовжує заходити на український ринок. Одразу до кількох обласних центрів України, в тому числі і до Львова, наприкінці цієї зими почали прориватися власники сервісу «Яндекс-таксі». Це обурило львівських активістів, котрі тривалий час ведуть боротьбу з компаніями, які представляють державу-окупанта у нашому регіоні.

«Яндекс» зайшов на ринок не так давно. У Львові з’явилися брендові автомобілі з рекламою та дуже дивними тарифами», – розповідає Андрій Романчак. – «Ціни на їхні послуги – дуже дивні. Адже, навіть в селі за ці гроші нікуди не заїдеш. Ми почули реакцію багатьох людей. Нам навіть закидають, що ми прикриваємо фірми-перевізники. Насправді водій таксі «Яндекс» не є конкурентом, оскільки надає послугу, а  хто в нього замовить цю послугу, йому все одно. Насправді послуга не є дешевшою. Просто її оплачує «Яндекс», а не клієнт, який замовляє цю послугу. Ми розуміємо, що це – рекламна акція, під яку були орендовані електромобілі «Тесла» та модні «Крайслери». Нам говорять про те, що нарешті прийшла компанія, яка буде робити зміни, покращувати сервіс. Я наголошую, що єдине, що може покращити «Яндекс», це замовлення водія: ви можете бачити, де цей водій знаходиться і коли він приїде. Вам не треба нікуди телефонувати. Ви просто ставите дві відмітки: звідки і куди ви їдете. Відтак, водій, який знаходиться найближче, отримує це завдання. Він приїжджає та везе цю людину, куди потрібно.»

За словами громадського активіста «Яндекс-таксі» – це не компанія, це не таксопарк, який має хороші автомобілі. Йдеться про інформаційну довідку, яка з’єднує  людину, яка хоче отримати транспортні послуги і людину, яка надає цю послугу.

«Поява цього сервісу – це ще один позитивний сигнал нашим власникам, які надають такі послуги», – зазначає співзасновник ГО «Варта-1», – «Подумайте над тарифами та дайте водіям кращі умови. Кожна транспортна компанія бере свій відсоток.  Насправді транспортна компанія отримує великі прибутки, оскільки немає відповідальності. У нас немає фірми-таксі з таксомоторним парком, медиком, механіком, який перевіряє автомобіль перед виїздом на маршрут. Жоден автомобіль не обладнаний таксометром та немає страховки. Ми закликаємо власників таксі зробити якісний продукт, надати якісну послугу та правильно провести відбір персоналу».

Коли «Яндекс» почав працювати у Львові, активісти «Варти-1» провели спільну акцію з «Правим сектором» та «Автомайданом оновленим», викликавши автомобілі «Яндекс-таксі»  в одну точку та запропонували керівництву цієї компанії зустрітись. Проте, вони відмовилися до них їхати. Відтак активісти виставили ультиматум тим водіям, які приїхали за нашим викликом, записали відеозвернення у зв‘язку з  появою  російського перевізника у місті.

«Це була звичайна акція, на якій були присутні журналісти та патрульна поліція, яка дивилась за правопорядком», – каже Андрій Романчак. – «Акція пройшла мирно та набрала розголосу. Якби приїхало керівництво «Яндекс-таксі», ми б надали їм можливість висловити свою точку зору, пояснили б, чому ми тут зібралися. А оскільки вони цього не зробили, ми були вимушені поставити їм свої умови та дали їм час на виконання цих умов, оскільки більшість водіїв були не місцевими. Їм було необхідно трохи часу, щоб  вирішити  питання з орендою житла, зібрати свої речі та виїхати з міста.

Мені прикро, що автомобіль «Яндекс-таксі» облили зеленкою. У цей вечір я був на патрулюванні, прибув на місце події та зазнимкував цей факт. Ми не розділяємо такі методи партизанщини та закликаємо усіх поводити себе відповідно до чинного закондавства. Проте, ми не несемо відповідальності за дії деяких таксі. Ми цивілізовано хотіли донести керівництву «Яндексу», що це не просто обурення групи людей, ми хотіли донести керівництву компанії, що їх тут не сприймають взагалі».

Згодом львівські активісти дізналися, що буде працювати транспортна поліція, яка перевірятиме ліцензії на перевезення таксі. У той день, коли вони перевіряли автомобілі біля автовокзалу, активісти замовили «Яндекс-таксі», аби потрапити у цю точку. Коли пасажира доставили до пункту призначення, він розрахувався за надану послугу та вийшовши з таксі, попросив працівників транспортної поліції перевірити водія на наявність необхідних документів. Виявилося, що водії в таксі, які працюють на «Яндекс» не мали ліцензії та інших відповідних документів. Відтак громадські активісти звернулися у Службу безпеки України, укртрансбезпеку, до очільників Львова та області, депутатів міста, щоб вони дали свою оцінку, а відповідні органи перевірили діяльність компанії.

 «Нас, зокрема, цікавило, чи певні російські спецслужби мають доступ до персональних даних водіїв та пасажирів», – зазначає пан Андрій. – «У мене є така підозра, що вони мають такий доступ. Після таких випадків таксистам, які працюють без ліцензії, буде винесено штраф у розмірі 17 тисяч гривень.

Адже, коли люди не сплачують податки, в тіні обертаються мільйони. Податки треба платити, оскільки це умови нашого співіснування у суспільстві. Ми погодилися жити в одній громаді. Отже, ми повинні платити такі податки. Проте, ми повинні контролювати, куди ці податки йдуть».

За словами співзасновника ГО «Варта-1» низка громадських організацій Львівщини завжди боролася з російським капіталом та російським бізнесом, який заходив до України. Так, зокрема, «Бойкотний рух» вишукував інформацію про це та доносив до суспільства, аби люди розуміли, що відбувається, де є російський товар.

«Якщо ви пам’ятаєте, доволі часто ми проводили акції саме у супермаркетах, де виявляли російський товар та просили, щоб маркували його або забирали з полиць. Наша громадська організація «Варта-1» часто долучається інформаційно до таких речей та бере у цьому участь. Зазвичай, майже завжди хтось із наших представників є на цій акції. Чому в нас зараз є «Сбербанк Росії» та «АТБ»?  Чому на заправках є російський газ? Ми прекрасно розуміємо, що є певні бізнесові інтереси. Це одна сторона. Але тим не менше є моральні принципи. Якщо наша держава не визнає того, що є окупація та відбуваються активні бойові дії. Президент, уряд та всі інші говорять про те, що Росія напала. Але чомусь донині у нас немає ніякого законного рішення, крім телеекранів, з яких ми чуємо від глави держави, міноборони та інших представників влади, нема ніяких законних актів та рішень про те, що в нас війна, а не АТО. Навіть сам Путін визнав, що це були його війська. Я розумію, що наші посадовці хочуть втримати економіку. Звісно, якщо вони оголосять стан війни, то ніхто їм грошей платити не буде. Водночас, не можна допускати внутрішню окупацію глибоко в тилу. Якщо ми визнаємо, що у нас відбувається окупація, отже є терористи, якщо є терористи, отже, хтось їх фінансує, є економічні підстави фінансування терористичних організацій. Ми бачимо чітко, звідти їде вугілля, яке нам всім продають по схемі «Роттердам+». А сюди їде метал, будівельні матеріали, певні речі подвійного характеру, які частково можуть стосуватися до військових. Ми розуміємо, що боротися з компанією «Київстар» чи «Vodafone», вже запізно , вони зайшли та глибоко запустили коріння. Для чого ж тоді давати можливість вкорінитися ще одному російському капіталу, якщо його можна зупинити на початках? Тому ми почалися боротьбу з  «Яндексом».

«Більшість волонтерів – це зірвиголови, які кидають роботи, жертвують усім своїм часом, грошима, своїм здоров’ям»

Волонтерська діяльність – це ще одна сторінка із життя активістів ГО «Варта-1». Упродовж тривалого часу в центрі Львова, навпроти пам‘ятника Т. Шевченку стояла палатка, в якій активісти громадської організації «Варта-1» збирали допомогу для військових. Сюди приходило чимало не байдужих людей, які приносили медикаменти, теплі та інші необхідні речі.

«Не рахуючись з особистим часом, ми разом з товаришами брали відпустки за свій рахунок, власним коштом заправляли автомобілі та прямували на схід», – зауважує Андрій Романчак. – «Звертаючись до своїх знайомих бізнесменів, ми повідомляли про потреби бійців. Ми не брали коштів ні від кого. Ми давали список того, що можна купити, пропонували самостійно закупити та передати усе необхідне у військову частину. Коли у нас залишалося місце у бусі, ми пропонували іншим волонтерським організаціям долучитися, а відтак везли усе за призначенням. Із нашої палатки ми брали речі всього два рази. У серпні 2014 року ми взяли звідти розгрузки. Ще декілька разів брали продукти та одяг. Усе решта було закуплено за власні кошти».

За словами співзасновника «Варти», в Україні офіційно немає бойових дій. Тому згідно мирного часу на одного військовослужбовця виділяється один комплект форми і взуття.

«Ми розуміємо, що коли людина приїжджає і живе один місяць у болоті, то йому замало однієї пари чобіт та штанів. Тому волонтери і військовослужбовці самі докупляють ще одну пару взуття, ще одну форму. На сьогодні ми прекрасно розуміємо, що мобілізованих немає. У армії служать військовослужбовці за контрактом. У них доволі високі зарплати. Вони мають можливість купити собі шкарпетки та  штани. Проте, вони не можуть купити собі бензопили, генератори, оскільки ці речі коштують дуже дорого.

Пан Андрій зазначає, що тепловізори, приціли, оптика є вкрай необхідною на передовій, оскільки армія цього не закупляє та не видає. Відтак практично всі необхідні речі, які нині є у зоні АТО, придбали та завезли громадяни України.

«Більшість волонтерів – це зірвиголови, які кидають роботи, жертвують усім своїм часом, грошима, своїм здоров’ям, але виконують певну задачу», – вважає Андрій Романчак. – «Це воїни, які воюють без зброї. Тут вони пробують воювати з нашою бюрократією та байдужістю окремих громадян. Часто нам задавали запитання: чому ви безпосередньо їздите на схід? Адже, у нас працює «Нова пошта», а хлопці на передовій забезпечені волонтерським транспортом. Для того, щоб тут розповісти людям потреби, це потрібно побачити та відчути».

«На блокпості в Ізюмі ми дізналися, що дороги на Дебальцеве уже немає»

Волонтери «Варти-1» часто відвідували військових у зоні АТО. Андрій Романчак, охоче ділиться спогадами про свої небезпечні подорожі до бійців на передовій:

«7 лютого ми мали  їхати у Дебальцеве. Полковник Національної гвардії України Андрій Соколенко, котрий саме приїхав із передової до Львова, запропонував нам відкласти поїздку на один день, оскільки йому було необхідно зібрати ще якісь особливі технічні речі та медикаменти для своїх бійців. Ми погодилися і виїхали з ним 8 лютого. На блокпості в Ізюмі ми дізналися, що дороги на Дебальцеве уже немає… Ми поїхали у Слав’янськ, де залишили один бус. З джипом та другим бусом ми поїхали у Бахмут. Того ранку підірвалися «Кавказ» та інші медики з медичної роти імені М. Пирогова.  Ми перебували там, коли підірвався екс-начальник поліції Львівщини Дмитро Загарія. Коли його привезли, він був весь закривавлений. Я віддав Загарії свій светр, а Володя – свої штани та ремінь. Дмитро Дмитрович залишив собі лише свою тільняшку. Відтак начальника поліції повезли до Харкова».

Коли з Дебальцевого вирвалися поранені бійці із 128-ої бригади, волонтери зідзвонилися з іншими активістами та повідомили, що хлопці, котрі вийшли з котла – голі-босі. Усі свої речі вони полишали в окупованому місті.

«Ми відразу виїхали додому та дали клич у «Фейсбук» по всіх наших волонтерах, що солдатам терміново необхідні шкарпетки, труси, штани та інші речі. Тоді ми приїхали у Львів, закупили за власні кошти взуття для військових і вже наступного дня зі завантаженим бусом виїхали у зону АТО» – пригадує пан Андрій.

«Я прийшов до тями вже у палаючій машині, коли на мені плавилися берци та горів одяг»

У травні 2015 року Андрій Марунчак разом з Володимиром Боднаром вирушили у поїздку на Луганщину. Того разу волонтери  везли велику кількість води та пластикового посуду для бійців. Ця вода була вкрай необхідною для бійців на взводно-опорних пунктах, які перебували на великій відстані від населенних пунктів. Передавши допомогу на позиції, активісти  разом з полковником Андрієм Соколенком вирушили до одного з дитячих будинків на Луганщині. Проте, туди не доїхали…

«Це сталося 17 травня 2015 року в районі Попасної», – з нотами смутку згадує пан Андрій. – «Ми наїхали на фугас… загорівся автомобіль…. Я прийшов до тями вже у палаючій машині від того, що на мені плавилися берци та горів одяг. Мені вдалося вибратись з автомобіля. Вилазячи через капот, я почув постріли. Коли виліз, погасив себе та сховався за дерево, зрозумів, що це вибухають патрони загиблих бійців у патроннику».

Волонтер ще зумів дійти до людей та відправити дві смс-ки. У першій написав про те, що сталося. У другій – про своє місцезнаходження. Дійшовши до найближчого населенного пункту, пан Андрій зустрів людей та попросив їх викликати швидку. Люди зателефонували військовим із найближчого блокпоста.

«Коли приїхали наші хлопці та медики, мене вкололи та відправили швидкою до лікарні», – розповідає волонтер.

Згодом йому повідомили, що під час вибуху автомобіля вижив лише він один. Того дня, загинув полковник Національної гвардії України Андрій Соколенко, солдат контрактник  Іван Попіль,  активіст  ГО «Варта-1» Володимир Боднар та місцевий волонтер Генадій Євдокименко.

Андрій  Романчак отримав 75% загальних опіків та 55 % глибоких. Упродовж кількох днів лікарі не моли спрогнозувати, чи він житиме. Проте, він вижив.

Півроку волонтер пролежав у реанімації. Кожен понеділок, середу та пֹ‘ятницю він перебував під загальним наркозом. У той час йому робили або перев’язку або операцію. 14 липня пана Андрія відправили у Чехію  на лікування по державній програмі Чеської республіки, де він перебував 90 днів.

«Коли мене туди привезли, зі мною почали працювати реабілітологи», – пригадує він. – «Перед тим, як проводити операцію, вони задавали стимул м’язам, аби вони менше атрофувались. Спершу, реабіотолог цікавився, як я можу рухати руками та ногами. Наступного дня до мене прийшли дві жіночки, які повідомили, що в них вже є програма, розроблена спеціально для мене. Спочатку було дуже боляче. Потім біль ставав меншим. З їх допомогою мені вдалося розробити пальці на ногах та руках, кожен м’яз та суглоб. Реабілотог розуміє, що завдає тобі болю, проте, через цей біль потрібно перейти, аби стати на ноги та ходити».

Після закінчення лікування  у Чехії, Андрія Романчака знову повезли в Україну. Згодом у нього виникли проблеми з ліктьовими суглобами. Він не мав можливості згинати руки у ліктях. Тоді зі США до Львова приїхав  військовий хірург-травматолог , полковник у відставці Роман Гайда, котрий оглянувши хворого, порекомендував лікаря з Києва , ортопеда -травматолога Тараса Петрика, який разом з іншими лікарями  провели операції на обох ліктьових суглобах.

«Такого досвіду в українських медиків раніше не було. Тоді, як в штатах  нині можуть прооперувати будь-який суглоб або поставити імплант», – стверджує пан Андрій. – «Мені провели чотири операції,зняли нарости з обох ліктьових суглобів . Майже через рік – у квітні 2016 року я вперше став на ноги. В мене були проблеми зі стопами, оскільки вони висіли. Я не міг ними рухати, мені довелося ходити в ортезах».

Деякі лікарі висловили припущення, що пан Андрій вже не зможе встати на ноги. Проте, завдяки професіоналізму двох хороших реабілітологів з Львівського міжрегіонального центру соціально-трудової, професійної та медичної реабілітації інвалідів котрі з ним активно займались , він відмовився від коляски у серпні 2016 року.

«За час війни у нас з’явилася каста дуже хороших геніальних лікарів, які роблять такі операції, що навіть іноземці дивуються. Зараз в Україні збирають дуже багато коштів для лікування учасників бойових дій у клініках за кордоном, де є обладнання та спеціалісти. Якби ці кошти вкладали в українську медицину, зокрема, у травматологію, опікові відділення, тоді наші лікарі робили б чудеса, працюючи на рівні європейських колег. Лікуючи хлопців травмованих на війні, наші медики отримують неоціненний досвід. Краще б вони не мали цього досвіду. А оскільки таке відбувається в Україні, ми отримуємо лікарів, які творять чудеса», – зауважує Андрій Романчак.

Фото з архіву Андрія Романчака

Юрко СКОБАЛО, Волонтерська хвиля