Як ректор поліцейського університету став добровольцем та поїхав воювати

08:06 11 Листопада 2016

Як ректор поліцейського університету став добровольцем та поїхав воювати

«Наші хлопці зізналися, що їм було би спокійніше, якби ми з викладачами перебували на фронті поруч з ними!» – генерал поліції 3-го рангу Валерій Середа.

Щойно на поріг України ступила війна, усі справжні патріоти рушили на схід, аби прогнати окупанта з рідної землі. Не залишився осторонь національної біди й ректор Львівського державного університету внутрішніх справ генерал поліції 3-го рангу Валерій Середа. Спершу він разом з офіцерами навчального закладу допоміг у навчанні та споряджені добровольців батальйону міліції спеціального призначення «Львів», а вже в липні 2014 року разом із ними вирушив у зону проведення антитерористичної операції. Нині ректор-доброволець продовжує опікуватися батальйоном та не стоїть осторонь клопотів бійців, які повертаються з передової. На посаді голови громадської організації «Асоціація учасників АТО Львівщини», генерал разом юристами допомагає учасникам бойових дій та членам їхніх сімей у захисті їхніх прав, вирішенні соціальних проблем, отриманні земельних ділянок та житла.

Валерію В’ячеславовичу! Що спонукало вас підтримувати бійців батальйону патрульної міліції спеціального призначення «Львів»?

У державі йшла війна. Дізнавшись, що при обласному управлінні міліції Львівщини створено добровольчий батальйон «Львів», який поїде воювати на схід, я вирішив з власної ініціативи допомогти хлопцям. Коли з міністерства надійшло розпорядження, де було вказано, як готувати добровольців, я виявив у списку зброї лише п’ять стрільб із пістолетів Макарова. Пояснивши начальнику обласної поліції Дмитру Загарії, що ця програма не підходить для його хлопців, я розробив свою програму, яку випробував з курсантами у польових умовах. Відтак, запропонував Дмитру Дмитровичу провести підготовку бійців у навчально-тренувальному центрі «Верещиця». Він погодився. Наші викладачі та інструктори взялися за ретельну підготовку добровольців, оскільки частина людей ні разу не тримала зброю в руках. Фактично тоді познайомилися з комбатом Ігорем Вольським. За два місяці ми навчили майбутніх бійців, чого лише могли. Ми з хлопцями там фактично жили. Коли в червні ми зібрали хлопців в актовому залі, вони запитали мене: «А ви з нами поїдете?». У відповідь я запитав: «А є потреба, щоб ми поїхали?». Тоді бійці зізналися, що їм було би спокійніше, якби я та мої викладачі перебували на фронті разом з ними.

А куди спершу вас скерували з бійцями?

Прямуючи на схід, ми не знали, куди їхати. Спершу приїхали до Харкова. Відтак, нас відправили до Чугуєва. Потім – до Сватового. Львівські водії відмовилися везти нас далі. Цілий день ми там прочекали, доки місцеві не знайшли для нас «школяриків». Далі якимись лісами ми поїхали до Рубіжного. Проте напередодні нашого приїзду єдиний міст було підірвано. Довелося їхати в об’їзд. Вночі ледь не в’їхали в Лисичанськ, де йшли бої. Зранку ми намагалися зв’язатися зі своїми, але мобільні телефони не працювали. Лише на якомусь горбку біля дерева знайшли місце, де ледь-ледь працював телефон. Так склалося, оскільки усі мобільні вишки було підірвано.

3-valerij-sereda-u-tsentri

Перебуваючи у зоні АТО, ми звільнили населенні пункти, розташовані навколо Лисичанська, взяли під контроль дорогу Лисичанськ – Луганськ (так звана «Бахмутка») та почали зачищати села між цією дорогою і річкою Сіверський Донець: Тошковка, Нижнє, Кримське… На жаль, у Кримському наші бійці потрапили у засідку, де зазнали втрат: один боєць загинув, а двох було поранено. Проте в результаті операції угруповання сепаратистів було ліквідовано та знищено їхню базу, де готували снайперів. Згодом ми поїхали у бік Первомайська і випадково під’їхали під місто. Спершу виїхали на блокпост сепаратистів. Сепари подумали, що це якась спецоперація й утекли. Коли ми зайняли блокпост, пішли залпи АГС. Тоді я дав команду відійти. Відтак, нас почали обстрілювати з мінометів.

Скільки часу ви перебували з «львів’янами» на сході України?

Разом зі мною до наших хлопців поїхало шість офіцерів нашого університету. Ми разом з хлопцями провоювали усе літо 2014 року у Луганській області. Згодом на схід поїхали й інші викладачі. Одна з груп поїхала зі зведеним загоном міліції Львівщини під Донецьк. Інші – із бійцями батальйону «Львів». Влітку 2015 року ми разом із групою офіцерів знову поїхали підтримати наших хлопців у зоні АТО. Цього разу ми перебували на передовій у Станиці Луганській. Наш викладачі допомагали командирам рот, ділилися життєвим та практичним досвідом служби. Хочу зазначити, що неодноразово у зоні АТО побували начальник факультету громадської безпеки університету Степан Гнатюк, начальник кафедри тактико-соціальної підготовки Юрій Йосипів та старший інспектор з військово-мобілізаційної роботи Володимир Цьорох.

Якою була обстановка на фронті?

Один день може бути тихо. А два дні можуть бути обстріли. Неодноразово сепаратисти намагалися проникнути на територію, контрольовану нами. Траплялося, що й затримували диверсантів. У Станиці Луганській стоять наші війська, оскільки це перша лінія оборони. Неодноразово ми з військовими займали передові позиції. Застосовуючи тактику, ми не раз уникали засідок сепаратистів.

2-valerij-sereda-u-tsentri

Хто допомагав спорядити бійців батальйону «Львів» на схід?

У 2014 році, коли бійці батальйону вперше їхали до зони АТО, у них був лише один «ПАЗик». Спершу ми разом з друзями знайшли позашляховик. Проаналізувавши, що ще потрібно бійцям «Львова», я повернувся сюди і почав вести переговори з друзями та волонтерами. Я знайшов спільну мову з керівником будівельної корпорації «Ріел» Ростиславом Мельником. Нам вдалося закупити чотири джипи для наших хлопців. Пізніше ми підшукали ще й швидку медичну допомогу,  вантажний автомобіль, пасажирський мікроавтобус «Мерседес». Виходячи з Дебальцевого, хлопці залишилися без нічого. У них згоріла форма. Ми перекинули їм кошти на картку одного з бійців. Вони одразу ж собі купили форму. Коли у червні наші хлопці приїхали на ротацію, у них був не якісний одяг. Ми закупили комплекти форми на 18 тисяч гривень.

Ви очолюєте громадську організацію «Асоціація учасників АТО Львівщини». Які завдання ставить перед собою асоціація?

Наше основне завдання – допомагати учасникам АТО у вирішенні проблем, із якими вони стикаються після повернення додому. Нині цих клопотів стає все більше і більше, оскільки з передової повертається багато поранених та інвалідів. Якось до Львова привезли тіло військовослужбовця, який загинув під Дебальцевим. Радою асоціації було організовано похорони. У чоловіка залишилася дружина та троє дітей. Батьки навіть не мали за що вінки купити. У загиблого навіть не було форми, в яку його можна було одягнути. Представники Академії сухопутних військ допомогли почесною вартою, а працівники Львівської міської ради придбали гріб для покійного.

А ще ми сприяємо учасникам АТО у виділенні земельних ділянок. Ми звертаємося у сільські ради й з’ясовуємо, скільки землі можуть передати хлопцям. Так, зокрема, поблизу озера Задорожнє у Миколаївському районі було виділено чотири гектари. Ми налагодили дуже хороші контакти з управлінням держкомзему. Вони підказують нам, де є ділянки, які можна виділити для наших хлопців.

 А ви допомагаєте психологічно реабілітуватися бійцям після повернення додому та адаптуватися до нормального життя?

У нашому університеті працює факультет психології. Ще у минулому році наші науковці розробили для цього спеціальну програму. У нас є два релаксаційних кабінети. Ми уже встигли попрацювати з нацгвардійцями, бійцями 80-ї окремої десантно-штурмової бригади та батальйону «Львів».

 Дякую  Вам за розмову!

Юрко СКОБАЛО

Фото з архіву Валерія Середи

Волонтерська хвиля