Хочеш миру – готуйся до війни!

08:04 30 Листопада 2016

Хочеш миру – готуйся до війни!

Коли на сході нашої держави почалися бойові дії, чимало бійців навчального центру Національної гвардії України, який дислокується у Золочеві, вирішили стати на її захист. Одним із перших на відповідальний крок зважився начальник відділення виховної роботи підполковник Євстахій Моспан.

Євстахій Антонович вирушив на Донбас у розпалі антитерористичної операції, коли сепаратисти наводили свій порядок у Слов’янську, Краматорську та Лисичанську. Його закріпили за блокпостом №7, розташованим у селі Билбасівка. Саме тут колишнім військовослужбовцям внутрішніх військ випало нести службу разом із бійцями першого батальйону Майдану.

«Наш блокпост було розташовано на відстані чотирьох кілометрів від Слов’янська», – розповідає підполковник Євстахій Моспан. – Нам доручили забезпечити перепускний режим автомобілів, які прямували до міста та виїжджали звідти. Інші блокпости були закриті, оскільки Слов’янськ знаходився у кільці. Ми вираховували людей, які з обох боків дороги везли пістолети, гранати, боєприпаси. Якось ми затримали двох журналістів російського телеканалу «Зірка», які неправдиво висвітлювали інформацію. У сховку їхнього автомобіля знайшли документи так званих ЛНР і ДНР, а відтак відправили іноземців до Ізюму. Після цього ввечері нас обстріляли з гранатометів та стрілецької зброї. Під час обстрілу було поранено бійця з першого батальйону Майдану та військовослужбовця 95-ї аеромобільної бригади. На щастя, солдати залишилися живими».

За словами Євстахія Моспана, росіяни ведуть проти України інформаційну війну, засилаючи на східні терени нашої держави своїх журналістів. Саме вони зомбували людей розповідями про карателів з Національної гвардії України. Завдяки цим «папараці» з’явився сюжет про те, що гвардійці розіп’яли дитину в Слов’янську. А насправді усе було не так. Місцеві жителі висловлювали подяку нашим бійцям. Проїжджаючи повз блокпост гвардійців, містяни цікавилися, коли буде звільнено Слов’янськ. Люди добре зрозуміли, хто є хто. Адже бойовики грабували їх, відбирали у них автомобілі, захоплювали квартири. Нерідко сепаратисти брали в заручники дружин та інших членів сімей жителів міста. У такий спосіб вони змушували цих людей збирати інформацію про те, як організовано захист блокпоста, чи немає п’яних солдат.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

«Коли ми стояли на блокпості, сусідні села від Барвінкового до Слов’янська не підтримували нас», – пригадує Євстахій Антонович. – «Не стільки була небезпечною служба на блокпосту, як саме пересування місцевістю. Колона, яка привозила військовослужбовцям продукти та матеріальне забезпечення, проходила через ці села. Внаслідок обстрілу іноді гинуло декілька солдат. Кожного ранку нас будила гора Карачун. Від боїв, які відбувалися між нашими військовими та сепаратистами, під ногами стогнала земля. На наших очах над горою було збито гелікоптер МІ-8, в якому летів начальник управління бойової та спеціальної підготовки Національної гвардії України полковник Сергій Кульчицький. Частина військовослужбовців висадилася на цій позиції. А решта бійців на чолі зі своїм командиром злітали в небо. У цей момент вертоліт обстріляли терористи. Із чотирнадцяти чоловік, які перебували у гелікоптері, вдалося вижити лише одному бійцю».

 

Стежки підполковника Євстахія Моспана та покійного генерал-майора Сергія Кульчицького перетиналися не раз. Цей бойовий офіцер був куратором золочівського навчального центру Національної гвардії України. Він запровадив стрільбу стоячи, з коліна та лежачи, кидання гранат, подолання полоси перешкод, і лижну підготовку. Бравий генерал завжди говорив: «Хочете миру – готуйтеся до війни!» Це була людина, яка робила свою справу. А коли почалися бойові дії, завжди був на передовій. Завдяки покійному генерал-майору Сергію Кульчицькому гвардійцям видали сучасні бронежилети, кевларові каски та зброю. До речі, саме покійний генерал навчав майбутніх вояків, які пройшли Революцію гідності. Хлопці з бойових сотень Самооборони Майдану дуже полюбили свого наставника. Він став для них командиром з великої букви. Після його смерті батальйон оперативного призначення Національної гвардії України, який покійний генерал почав формувати з майданівців, було почесно названо батальйоном ім. Героя України генерала Кульчицького.

«Окремо хочу відзначити й солдатів екіпажів бронетранспортерів», – зазначає Євстахій Моспан. – «Наші екіпажі БТР стояли в Амвросіївці, Дебальцевому та Маріуполі. Троє бійців навіть потрапили в полон. Вони билися до останнього патрона,втім, були змушені здатися ворогові. Та завдяки проведеній великій роботі хлопців обміняли з полону й повернули на рідну землю. Я також хочу щиро подякувати волонтерам.  До нас часто приїжджали активісти з Харкова. Коли ми їхали на схід, у нас не було тепловізорів. Натомість ми використовували нічний прилад спостереження виробництва 70-х років. Волонтери привезли кілька тепловізорів, палатки, спальні мішки та карімати».

Після поїздки до Слов’янська Євстахій Моспан ненадовго повернувся додому, аби хоч трохи побути поруч з дружиною, десятирічним сином та однорічною донькою. Невдовзі він знову вирушив на схід України. Цього разу – на Харківщину. Його відрядили до табору з охорони військовослужбовців, які поверталися із зони проведення антитерористичної операції на ротацію, або їхали на передову.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

«У нашому таборі, який діє поблизу міста Ізюм, мали можливість зупинитися військові, які повертаються з передової», – розповідає Євстахій Антонович. –  «Наші офіцери та солдати піклувалися про те, щоб військові мали можливість поїсти, помитися в польовій солдатські бані, відпочити, поспілкуватися зі священиками, та переглянути теленовини.  Адже на передовій цього немає. Людина, яка проходила це все, відчувала спокій. Вона не везла той негатив із собою в сім’ю. Ми намагалися допомогти бійцям зрозуміти, що вони вже знаходяться у тилу, де немає бойових дій та загрози для життя. Усю трофейну зброю та боєприпаси, які військовослужбовці везуть з передової, вони залишали у таборі. Тут трофеї відстрілювали та знищували. А ще з них давали можливість постріляти молодим бійцям, які їхали на передову».

Разом з гвардійцями у таборі працювали священики греко-католицької церкви Юрій Галабуда та Михайло Сукмановський та священик української автокефальної православної церкви Андрій Кулицький, які проводили богослужіння та сповідали людей. Завдяки бесідам зі духівниками чимало бійців зі сходу України змінювали їхнє ставлення до Бога. Люди починали молитися, а кількох військовослужбовців отці похрестили.

« Наш командир полковник Михайло Кулик разом із заступником командира роти з роботи з особовим складом навчального центру старшим лейтенантом Андрієм Берегулею та двома офіцерами вивезли наш екіпаж БТР 4Е із 32-го блокпоста, який тоді ще перебував під контролем України», – пригадує Євстахій Антонович. – «Їхати на завдання було небезпечно, оскільки бойовики взяли блокпост у «мішок». Наші хлопці прорвалися й зуміли врятувати життя воїнам».

Євстахій Антонович вважає, що на передовій всі цінності людини змінюються. Вона починає цінувати життя та дорожити тим, чого досягнула.

«Ми живемо тут буденним життям», – зазначає підполковник Моспан. – «Дякувати Богу, наші люди не бачать тих дітей, поранених, скалічених, зруйнованих будинків. Там усе інакше. Коли починаєш дивитися на все це, розумієш, що ми щасливі у Бога за те, що в нас тут такого немає. Тому ми зробимо все для того, щоб чума, яка насунулась на схід України, не прийшла у Галичину».

Фото з архіву Євстахія Моспана

Юрко СКОБАЛО, Волонтерська хвиля