Допоки наше суспільство не зміниться, у нас не зміниться нічого! – Ігор Зінкевич

14:03 17 Березня 2017

Допоки наше суспільство не зміниться, у нас не зміниться нічого! – Ігор Зінкевич

Після побиття силовиками студентів на Майдані Незалежності України у 2013 році, народ, немов би, пробудився з летаргічного сну: піднялися патріоти з різних куточків нашої держави. До акцій протесту долучилося дуже багато активних львівян. Активісти влаштовували автопробіги на підтримку учасників акцій протесту у Києві, формували та супроводжували автобуси з «майданівцями» до столиці, підтримували життєдіяльність місцевого Майдану. А у лютневу «ніч гніву» зуміли зупинити хаос, який охопив Львів. Серед активних людей, які не могли залишатися осторонь, був і львівянин Ігор Зінкевич (нині голова громадської організації «Варта-1» – авт). Разом з іншими автолюбителями він долучився до створення та розвитку каналу «Варта-1», за допомогою якого люди могли надавати та отримувати допомогу, поширювати корисну практичну інформацію. Його функціонування допомогало не лише під час Майдану, а й донині стає у пригоді багатьом водіям.

Під час нашої зустрічі Ігор Зінкевич пригадав про революційні події у Львові, канал «Варта-1», діяльність громадських активістів у нашому місті та свою роботу, власні здобутки на посаді депутата Львівської міської ради.

Пане Ігоре! Як вплинули на активістів «Варти-1» події, яі відбувалися на Майдані у Києві?

Події, які відбулися у центрі столиці в ніч на 1 грудня 2013 року (побиття студентів «Беркутом» – ред.) дуже сильно на нас вплинули. Між собою зідзвонилися учасники семи автолюбительських клубів міста Львова. Ми почали радитися, як організуватися та підтримати тих людей, які стоять на Майдані. В результаті вирішили проїхатися автопробігами, аби закликати усе місто Львів до протесту. У той момент питання «Варти» не звучало. Значення мала моральна підтримка людей на Майдані.  Ми думали підтримати тих людей, які вийшли на Майдан, показати, що ми – разом, що ми – ціле суспільство, що будемо відстоювати свої права, не дамо міліції вчиняти якісь протизаконні дії.

Як саме ви долучалися до підтримки Майдану?

Ми намагалися допомагати, як могли. Так, зокрема, підвозили поварів та охоронців з Майдану. Тоді до 23.00 ходили маршрутки. Всі це прекрасно розуміли. А для людей, які патрулювали Львів не було проблемою підвезти когось з точки «А» в точку «Б». Якось на львівському майдані не вистарчало труби-витяжки. Зголосилася людина, яка придбала цю річ. Але не було кому перевезти. На каналі зголосився водій, який погодився допомогти. Коли почали формувати колони автобусів на Київ, ми намагалися скоординувати людей, які їхали на Майдан і тих, хто їх супроводжував. Адже, міліція перекривала рух автобусам, які прямували до Києва. Наші активісти супроводжували автобуси з учасниками протесту до Рівного. У Рівному їх зустрічали активісти місцевого автомайдану  та здійснювали супровід до Житомира. Звідти до Києва супроводжували житомирські майданівці. Фактично рішення супроводу було прийнято з того моменту, як на Львівщині працівники ДАІ, перекрили рух автобуса та викинули номерні знаки. Ми створювали такий ланцюжок, спілкуючись за допомогою мобільних рацій, аби той, чи інший автобус зміг виїхати з міста. Я прекрасно пам’ятаю, що на Майдан мали виїжджати автобуси військових, які мали придавлювати громаду на Майдані. Ми мали усі номерні знаки цих транспортних засобів.  Ми намагалися правильно скоординувати людей та надати їм можливість людям безперешкодно дістатися до Києва.

Відомо, що коли у лютому 2014 року силовики намагалися зачистити Майдан у Києві, почалися заворушення на місцях, почали палити будівлі державних установ в обласних центрах.

Тоді Львівська область постраждала чи ненайбільше. Як зараз пам’ятаю, перший напад було скоєно на Галицький райвідділ міліції, де поперекидали автомобілі. Люди рушили в прокуратуру, інші райвідділи міліції, СБУ. Там був цілий ланцюжок. Ми досі не знаємо, хто його сформував. Я спілкувався з людьми, які перебували біля прокуратури. Це були не львів’яни.  Коли палало приміщення військової частини 4114, а біля неї було велике скупчення пожежної техніки, одні люди просили пропустити пожежну службу, а інші принципово не хотіли цього робити. Тоді ми почали зауважувати, що між нами діють якісь інші люди, інші сили, які стараються нам нав’язати свою позицію. Так було біля податкової. Там зібралося дві групи. В одній групі заявили, що податкову не можна палити, бо це – наше майно. Інша команда хотіла знищити це приміщення.  Хоча податкова збудована так, що пожежна система не дасть вогню дійти до верхніх поверхів.

Як ви почали діяти?

На «Варті» тоді було дуже багато громадських активістів, які біля себе зібрали певну кількість людей. Кожен з них відповідав за певну групу.  Хтось  відповідав за те, щоб забезпечити харчами учасників блокади військових частин. Хтось – за в’їзди та виїзди з міста. На той час «Автосотня» патрулювала Личаківський район. «Варта-700» координувала Шевченківський район. «Варта-1» стала координаційним центром, за допомогою якого платформи усіх громадських активістів мали можливість поділитися інформацією та координувати.

Як вдалося не допустити повної дестабілізації обстановки у Львові?

У той час на каналі «Варти» перебували співробітники міліції, СБУ, податкової служби, пожежної, які говорили досить розумні речі, як професіонали. На мою думку, людина, яка таке каже, має працювати у тій, чи іншій структурі, або мати мінімальне розуміння, як створити ту, чи іншу ситуацію. До прикладу, коли певна кількість людей йшла блокувати податкову, ми почули на каналі розумну думку: «Немає змісту палити податкову, оскільки приміщення оснащене певною системою пожежогасіння. Всі сервери з базами даних знаходяться вище шостого поверху. Можна дійти максимум до третього поверху, оскільки там система повністю заблоковує податкову. А ремонт усього, що буде знищено, буде відбуватися з наших податків за рахунок наших з вами грошей».

Коли  виникла думка палити ринок «Південний», одна розумна людина повідомила, що власник постраждає найменше.Чоловік зазначив, що найбільше від цього постраждають приватні підприємці, які орендують приміщення. Вони втратять свої товари. Аналізуючи слова цих людей, громада вже приймала рішення. Було дві команди. Одна команда дослуховуваласядо мудрих порад. Це були активісти, які перебували на каналах. Проте, була група людей, яка не координувала свої дії ні з ким. До них неможливо було достукатися. До сих пір кажуть, що це було зроблено для того, щоб заспокоїти Західну Україну.

Фактично ви вберегли Львів від хаосу…

У нас було чотири цікавих дні. У перший день ми були переможцями, оскільки втримали місто Львів. Порушень, як таких, не було. Але потім обстановка змінилася. Ситуація пішла накатом, коли людина побачила, що немає органу, який може законодавчо її покарати. Після четвертого дня навантаження було складне. Ми – громадські активісти могли морально впливати на людину, яка порушує закони України. Проте, ми не можемо покарати, затримати та доставити людину до райвідділу. Ми зрозуміли, що нам потрібно спеціалісти, які мають прийти та допомогти. На четвертий день з’явилося ДАІ. Тоді дуже нарікали на те, що «Варта-1» просить «даішників», вийти на патрулювання з активістами. З одного боку, були активісти, які дивилися за правомірною діяльністю ДАІ. А з іншого боку, були автоінспектори, які законним чином виконували свою роботу із забезпечення правопорядку на дорозі.

Розкажіть, будь ласка, як виник канал «Варта-1»?

Історія каналу досить цікава. Ми стартували з каналу «Євроавтопробіг Львів». Коли 11 грудня ми приїхали на арену «Львів», ми побачили, що вся арена забита машинами. Ми зрозуміли, що ми їх не проконтролюємо.  Тому була створена група «Євроавтопробіг Львів» для координації автопробігу у Львові.  Було створено канал «Варта-ніч», до якого долучилися люди, які, до прикладу, допомагали знайти шеф-повара, чи охоронця на львівський Майдан, завезти того, чи іншого активіста додому. Відтак між собою об’єдналися небайдужі, які запропонували створити «Варту», яка б працювала кожен день.  Чим була корисна «Варта»? На каналі групи можна було побачити лише нік-нейм. Не можна перевірити мобільний телефон та іншу інформацію, за винятком логіна. Такий собі Тарас з нік-неймом «Тако» запропонував створити цілодобовий канал «Варта-1».  Так і зявилася назва.

За яким принципом працює «Варта-1»?

Ми донині спілкуємося та передаємо інформацію про те, що відбувається у Львові. Якщо комусь потрібна допомога, людина має можливість сказати про це на каналі. Це так само, як група «Варта-1» – у соцмережі «Фейсбук». Проте, вона працює в режимі «он-лайн». Людина може задати питання в режимі «он-лайн» та отримати відповідь від тих, людей, які розбираються у тій, чи іншій ситуації. Людина може скинути фотографію, і ми вже знаємо, кого слід викликати: швидку, пожежну, поліцію. На сьогодні, «Варта-1» більше працює по питанню забезпечення правопорядку у Львові. Містом їздять медики, юристи, адвокати, які в тій чи іншій ситуації можуть допомогти людині в режимі «он-лайн». Ми створювали «фейсбушну» площадку для водїів, де любий активіст, будь-яка громадська організація може закинути інформацію для того, щоб люди її побачили. Зараз психологія групи «Варта-1» дуже сильно змінилася. Раніше було багато негативу, на кшталт, «це не моє», або «навіщо це постити?». Зараз люди стали до цього більш толерантними. Фактично це можливість висловити свою думку, почути, чи є в когось аналогічна проблема.

Чому ви вирішили балотуватися у депутати Львівської міської ради?

Питання глобальне. Але відповідь дуже проста. Одного прекрасного дня я розмістив пост у соцмережі «Фейсбук», де запитав у своїх читачів: «Чи варто мені йти в політику? Чи варто спробувати балотуватися у депутати?» У відповідь 93 відсотки проголосувало, що мені треба йти у політику. Політичну силу я обирав разом з громадою. Водночас, зауважив, що не хочу припускати свою участь у політичних силах, які є зараз при владі. Туди не збирався йти чисто зі своєї моральної точки зору. Це ті політичні сили, які мали можливість себе реалізувати після Майдану. Далі я написав, що з усіма політсилами, які не подолають бар’єр у 3,5 відсотка, я не піду, оскільки підведу людей, які проголосували за те, щоб я йшов у політику. Якою є моя особиста позиція? Коли почалися події на сході України, партія «Укроп» , її ідеологічний лідер Коломойський фактично втримав Дніпропетровськ. Ми добре знаємо, що відбувалося на Херсонщині та Одещині. Я не знаю великої політики. Але знаю, що до політики міського самоврядування, «Укроп», як сила мене влаштовує. Коли є спірне питання і в «УКРОПі» мені просять закинути його у групу «Варта-1», аби дізнатися, що люди скажуть, і яку сторону слід відстоювати. Якщо у них є одне бачення, я аналізую, чи у соціальних мережах таке бачення підтримується.  Я даю пост у групі, аналізую коментарі. Якщо бачу, що у людей є інше бачення, я приходжу в «УКРОП» і кажу, що ми не туди ідемо. Якщо їхня позиція має логічне пояснення, я пропоную написати про це у «Фейсбук», щоб громада зрозуміла, що це краще.

У якій комісії Львівської міської ради ви працюєте?

У земельній.

Ви вирішили самостійно до неї увійти, чи вам запропонували?

Скажу чесно. За моєю інформацію це була найкорумпованіша комісіях. Тільки тому я до неї увійшов. Я не спеціаліст по землі. Але для мене воно стало цікавим, оскільки там бул ознаки корупції. Я особисто трактував, що прийшовши у земельну комісію, стану депутатом, який буде максимально чітко висвітлювати інформацію про землю. Я роблю пости в інтернеті про діяльність комісії. Можливо п’ять тисяч друзів в інтернеті це недостатньо. Проте, багато людей коментують, серед яких громадяни, які займаються незаконними земельними забудовами й спроможні відповісти на запитання: Що? Де? По скільки? Звідки? Маючи аргументовані коментарі з того, чи іншого питання, я приходжу на земельну комісію, по смартфону скидую ухвалу, картинку, інформацію, де розташована певна земельна ділянка. Якщо люди бачать якусь корупційну схему, вони мають можливість про це говорити. А моє питання розповісти на комісії, що якась конкретна людина пише, що це є порушенням. Тому давайте переробимо ухвалу чи опитаємо громаду, яка там живе.

Хочу зазначити, що у Львові досі не встановлено межі міста. Припустимо, до прикладу, громада Лисиничів б хотіла увійти до складу Львова. Проте, є ще депутати, які розуміють, що він не буде там, коли так відбудеться. Тому вони стараються відтягнути цей процес.

Відомо, що ви долучаєтеся до створення майданчиків для дітей та молоді? Як усе відбувається?

Громадські активісти можуть прибрати чи облагородити той чи інший майданчик. Без добра міської ради ми не можемо поставити новий майданчик. З цього приводу слід провести громадські слухання, знайти земельну ділянку, зясувати, чи на цій ділянці можна його встановлювати. Водночас, відновлення старих майданчиків відбувається у всіх районах міста.

Проте, я не можу зрозуміти людей. Чомусь вони чекають, що депутати швиденько прибіжать та все самі зроблять. В чому проблема? Приварити планку чи закопати поребрик? Вибачте мені! Ви навіть примудряєтеся своїми автотранспортними засобами заїжджати на газони, винищуючи їх біля цієї ділянки. Хто краде пісок із пісочниці? Люди! Чомусь ніхто не умудряється зателефонувати на «102» та викликати поліцію? Може давайте почнемо з себе?

Нові майданчики – це складний процес. В кожному випадку треба робити звернення на мера. Мер вивчає бюджет: скільки коштів можна виділити, як це можна зробити, звертається у відділ молоді та спорту. Цей проект передається компанії по тендеру, яка це буде робити.

Розкажу на одному єдиному прикладі  Якось зібралася громада з вул. Кошиці  у Львові. Люди підписали до мене публічне звернення. Я підготував запит на мера Львова, в якому зазначив, що є бажання громади зробити цей майданчик. Ми його зробили. Залишилося лише провести світло, щоб він був освітлений і увечері.

Як це відбувалося? Ми знайшли бюджетні кошти для цього. Я прийшов у свій виборчий район, де хотів цей майданчик зробити. Зібралися люди. Я розповів, що встановлення майданчика коштуватиме 1 мільйон 100 тисяч гривень. У відповідь, люди заявили, що це дорого, мовляв, ми наживемо гроші! Далі показав проект, де згадується про лавочки. Люди заявили, що лавочки треба забрати, оскільки будуть збиратися алкоголіки! Коли показав, де буде сітка, люди заявили, що ми закриваємо від них дитячий майданчик! В результаті ми відкрили стадіон без лавочок. Люди дивилися, як діти грають і не мали, де присісти.

Мабуть, схожих ситуацій багато…

Наведу ще один приклад. Ми отримали дуже багато звернень від мешканців вулиці Масарика, 10, 12, 14, 16, 18. Ми повністю зробили хідники біля будинків під номерами 12, 14 та 16 та всередині будинків. Як тільки закінчили, місцеві жителі почали виїжджати машинами на ту бруківку, яка ще не встоялася. Чому окремі представники громади розуміють, а інші хамовито до цього ставляться? Потім до нас виникали питання, що ми зробили погано та не якісно. А чому вони мовчали, коли водії викидали ящики з брущатки та виїжджали туди? Допоки наше суспільство не зміниться, у нас не зміниться нічого.

Розмову записав Юрко СКОБАЛО, Волонтерська хвиля