Де свистять кулі та падають снаряди

12:36 26 Квітня 2017

Де свистять кулі та падають снаряди

Боєць батальйону патрульної поліції спеціального призначення «Львів» Юрій Ходонович, немов у сорочці народився. За час проведення антитерористичної операції він побував у багатьох гарячих точках. У дорозі та під час виконання бойових завдань його завше переслідувала небезпека. Проте, ворожі снаряди та кулі його оминали.

Якось рідний брат Юрія розповів йому про те, що правоохоронці набирають молодих людей до батальйону поліції спеціального призначення «Львів». Усвідомлюючи, що треба стати на захист країни, молодий чоловік вирішив вступити до поліцейського підрозділу. Під час навчання інструктори помітили, що Юрій добре стріляє й узяли його у снайпери. А невдовзі він разом з побратимами виїхав у зону АТО.

Небезпека чатувала на «львів’ян» із першої ночі перебування на сході України. Тієї доби вони мали переїжджати через автомобільний міст. Дізнавшись проте, що на бійців чекає засідка, ректор Львівського державного університету внутрішніх справ Валерій Середа завернув хлопців. Вони поїхали іншою дорогою.

Під час першої ротації бійці батальйону дислокувалися у селищі Щедріщево. Вони брали участь у зачистках в Сєвєродонецьку та Лисичанську, здійснювали огляд громадян на блокпостах. Полісмени затримували осіб, які перевозили наркотики, зокрема, героїн. А ще вираховували диверсантів, що займалися дайвінгом. Ці сепаратисти намагалися заложити тротил під мостом біля Сєвєродонецька.

Якось під час зачистки села Кримське, розташованого біля передової. Юрія знову минула біда. Бійці розділилися на групи та увійшли до селища. Одна з груп, в якій перебував Юрій, благополучно повернулася додому. Інша потрапила у засідку. Іван Яцейко та Степан Василенко отримали важкі поранення, а Володимир Попович загинув.

Взимку Юрія Ходоновича відрядили до селища міського типу Станиця Луганська, яке знаходилося поблизу передової. Щодня сепаратисти бомбили це містечко. Проте, котедж, в якому мешкала частина бійців, жодного разу не потрапив ворожий снаряд. Полісмени припускали, що таке співпадіння пов’язане з тим, що база належала комусь із депутатів. А отже, сепаратисти знали, куди слід стріляти.

Одного разу сепаратисти розбомбили базу «львів’ян». На щастя, ніхто з хлопців не загинув. Двох бійців врятував від вибуху автобус, який стояв поруч з будівлею.

Згодом бійці батальйону отримали завдання провести розвідку. «Львів’яни» на чолі з командиром штурмового взводу першої роти Тарасом Дорошем просувалися поблизу річки. Раптом пролунав постріл. Куля скосила Тараса. Бійці відкрили вогонь у відповідь. Стрільба стиха. Однак, командир загинув.

«Я ніколи не забуду випадку, який трапився зі мною, коли я їхав на дембель», – ділиться спогадами Юрій. – «Того дня ми прямували з журналістами до Сєвєродонецька. Проїжджаючи повз блокпост, ми помітили, як палає автомобіль. З’ясувалося, що за двадцять хвилин до нашого приїзду, снаряд поцілив у тягач, що доставив на передову бронетранспортер. На жаль, внаслідок вибуху загинув молодий військовослужбовець. Ось так мені не вперше пощастило уникнути ворожих куль та снарядів».

Повернувшись додому, Юрій одружився зі своєю дівчиною. Згодом він виявив бажання знову повернутися на фронт. Однак, пошкодував дружину, яка уже була вагітною.

«Якби замість народних депутатів у Верховній раді України посадити воїнів з передової, люди відчули б зміни в державі в кращий бік», – розмірковує Юрій –  «На мою думку, люди, які на передовій пили воду з озера та ділилися останнім куснем хліба, здатні щось змінити в Україні!».

Фото з архіву Юрія

Юрко СКОБАЛО, Волонтерська хвиля