Будемо стояти стільки, скільки треба. Це наша держава! – боєць «Молот»

08:02 20 Червня 2017

Будемо стояти стільки, скільки треба. Це наша держава! – боєць «Молот»

На його очах загинув командир. Під час бою вагатися часу не було. Взяв командування на себе, аби завершити операцію. Саме за свою впевненість і вміння приймати рішення отримав позивний «Молот».

У свої 23 про війну на Донбасі Михайло Кірдан знає багато.

«Взвод свій прийняв у кінці липня (2014-го. – авт.) і 3-го серпня вже потрапив у зону АТО в село Степанівка, біля Савур-Могили», – так починає свою розповідь «Молот». – «А п’ятого числа у нас з’явилася задача захопити блокпост противника і зробити коридор для виходу трьох бригад, які були на той час в оточені».

Увесь цей час з боку Росії постійно велися артилерійські обстріли. Поставлене завдання підрозділ «Молота» виконав успішно й наші військові вибралися із ворожого кільця.

«Ми тримали той блокпост добу. Нас атакували танки, артилерія і «Гради». По нам постійно вели вогонь терористи», — продовжує «Молот».

Під час тих обстрілів загинув командир роти Денис Бочаров від кулі російського снайпера. Тоді молодий лейтенант Михайло Кірдан швидко приймає рішення очолити підрозділ, щоб виконати завдання.

Побратими розповідають, що Михайло показав себе одразу вольовим і рішучим воїном. Тому за ним люди пішли. Він сам першим йшов у бій, вів за собою.

«Коли вийшли з під обстрілів, першим ділом зателефонував своїй дівчині розповісти, що живий. Хоча сам не вірив, що виживу. Бачив смерть – і їхніх, і наших хлопців… Ті дні були найважчими у моєму житті», — згадує «Молот».

Після успішної операції та виходу з населеного пункту Степанівка, Михайла перевели до іншого підрозділу.

«Ми виїхали в район Пісків і одразу зайняли блокпост. Там постійно накривали міномети. А я цього не люблю. І тоді вирішили трохи знищити ворога», – посміхається армієць. – «Зібрав свій екіпаж, сіли на БМП і поїхали. Від’їхали десь кілометр, але окупанти накривали нас дуже щільно. Міни падали метрів за два-три від нашої машини. Потім я відчув удар і сильних хлопок – мене поранило. Слава богу, був у «броніку» та касці. Наша машина стала, боком. Молодому наводчику сказав спішитися. І сам спробував злізти з БМП, але втратив свідомість».

Виявилося, що два уламки після ворожих обстрілів зайшли через руки у груди, і один потрапив у легеню. Та, на щастя, жодної кістки не зачепило. Михайла одразу доставили у лікарню в Красноармійську і провели операцію.

«На ранок після операції лікар зайшов до мене і сказав, що я народився у сорочці. Бо уламок «пройшов» біля артерії. Якщо б зачепив артерію, я не вижив», — розповідає «Молот».

Про всі труднощі, з якими довелося зіткнутися у житті за останні роки Михайло розповідає з усмішкою. Напевно, цей оптимізм допоміг йому одужати швидше. А поки він проходив довгу реабілітацію, його поставили на командний пункт.

«Там я пробув півроку. І як тільки став відчувати, що вже почуваюся краще, одразу ж повернувся до своєї роти», — говорить «Молот».

І повторює, що він відповідає за всіх побратимів: «Я їх сюди привів і всіх же й виведу. А гинути має та людина, яка сидить навпроти нас в окопі. Ми ж маємо повернутися живими-здоровими. Тому будемо стояти стільки, скільки буде треба. Це наша держава».

 Яна САДОВНІЧЕНКО, Військове телебачення України