Боєць 25-ої бригади: 99 днів, які запам’яталися назавжди

14:12 8 Травня 2017

Боєць 25-ої бригади: 99 днів, які запам’яталися назавжди

4 травня 2014 року до Луганського аеропорту з Дніпра прибула 25-та окрема повітряно-десантна бригада на підсилення 80-тої ОДШБ. Тут дніпровські десантники провели понад 3 місяці. Андрій Зеленський (позивний «Андрік»), пішов служити у кінці березня 2014-го за повісткою. Він згадує про те, як все починалося: про майже щоденні вилазки до Луганська навесні, про перші обстріли летовища, про збиття ІЛ-76, про те як налагоджували побут в умовах знеструмлення аеропорту та про подвиг, про який мало хто знає…

23 березня 2014-го прийшла повістка, пішов у військомат. Потрапив у 25-у бригаду. 2 місяці ми були в «учбовій частині», через 2 місяці в перших рядах потрапили у відбірний взвод, 2-й батальйон. Були прикріплені до другого батальйону окремими підрозділами, як РХБЗ – радіо-, хім-, бактеріологічний захист, просто хіміки»,- пригадує Андрій.

Ви знали, що їдете в Луганський аеропорт?

Ні, ми не знали, куди їдемо. 3 травня, вночі ми прибули до дніпровського аеропорту. Я потрапив на перший борт. За напрямом сонця, за тінями визначив, що рухаємося в сторону Луганська. Приземлилися години о 7-8, 4 травня в аеропорту.

Поки що мирний Луганськ

Поки що було мирно, в аеропорт ще функціонував, працювали цивільні. Приватні борти ще прилітали. Маршрутки ходили. Ми навіть на рейсовому автобусі періодично виїжджали в місто на розвідку. Купити продукти та різний дріб’язок.

У місті ми бували регулярно, ледь не кожний день. Виїжджало нас 2-3 людини, не більше – 2 особи і 1 волонтер. Був у нас волонтер – Вітя, «Біломор». Ми їздили до 9 червня.

І я ким вибачили місто?

Все тихо-спокійно, «мусора» стояли на своїх постах, доїли всіх, як завжди. Все чудово, на центральній площі біля пам’ятника Шевченку, перед ОДА майорів прапор Комуністичної партії, виродки… Постійно кортіло його зірвати, але я так і не знайшов у нас отої щогли, щоб його скрутити.

Спокійно пересувалися, спокійно спілкувалися, слухали, видивлялися, тобто ніхто навіть не намагався нас відрізати, зупинити. Звичайно, що бачили сепарів, так званих бойовиків – натовп малолітніх, які дорвались типу до влади, щось там пробували із себе показувати. Одного разу ми з Вітею виїжджали по центральній вулиці направо, там був якийсь торгівельний комплекс. Так туди якісь заходили в якийсь закладі ці «бойовики», бабки вибивали з когось. Ну, така гопота, років по 18-20, з автоматами. Пробували щось віджати, на чолі в них якийсь мужлан був, а малолітки виконували свою роботу.

Перші обстріли

А коли почалися перші обстріли, перші бойові зіткнення в аеропорту?

Кошмарили вони нас регулярно зі стрілецької зброї. Перші прильоти такого великого були числа 7 червня, прилетіло 2 вогнемета «Джміль». Це було зроблено з перехрестя на Георгіївку. Перший вогневий – це для тих дебілів привезли вогнемети «Джмелі». От вони і намагалися їх випробувати. Звичайно, що гупнуло дуже сильно.

До цього вони приїжджали?

Приїжджали, обстрілювали і зразу втікали. Як таких не було втрат ні з їхнього боку, ні з нашого. Подражнилися і розбіглися.

Був у мене хвостовик, я його віддаву музей, перша міна, яка впала на території Луганського аеропорту. Хвостовики від «Джмелів» вже неможливо знайти, але от міна у мене залишилася.

9 червня ми спробували висунутися в сторону Луганська, і вже дійшовши пішки до перехрестя на Георгіївку, ми помітили силуети, що рухаються, в районі щита-вказівника, не доїжджаючи до віадуку метрів 500. Я кажу: «Стоп, ми туди вже не йдемо, там засідка». Ми зупинилися на перехресті на Георгіївку, сховалися за рогом. Крутимося-крутимося, на підлозі валяється круглячок дивного військового забарвлення, думаю: «Тю, ніколи такого не бачив, від чого воно таке?» Потім знайшли ще два відстріляних маршових двигуна, рідний реактивний прискорювач на вогнемет «Джміль». Ну, для початку ми і не знали, я як хімік і не знав, що таке існує. Хоча я і повинен був із цього всього стріляти і перевіряти. «Джмелів» у нас не було, «Джмелі» в достатку були у сепарів. Ось, потім вже з’ясувалося, що «Джміль» це все-таки вогнемет.

Отож, вирішили, що ми на Луганськ не їдемо. Вірніше, намагалися застрибнути в маршрутку місцеву, яка їде з Переможного до Луганська, але водій сказав: «Про вас вже знають, вас вже чекають». Ми не ризикнули,повернулися назад. Після цього вже в місто не виїжджали, саме таким транспортом. Були вилазки на волонтерських машинах, закуповували генератори. До 14 червня, до того, як збили літак ІЛ. А після 14 червня ми взагалі припинили куди-небудь висуватися, тобто ми були повністю в оточенні. Крім того активно почали нас засипати «Градами»…

Коли було збито ІЛ-76…

А до збиття ІЛ-у літаки приземлялися в аеропорті?

Сідали приватні і якісь депутати-уроди прилітали, намагалися торговутися…

Ви знали, що вам прилетить підкріплення?

Ми знали. Неодноразово були в очікуванні бортів. І на цей день також був запланований приліт кількох бортів. Скільки, коли – не знали. Коли приземлився перший борт, ми його швидко розгрузили. Бачили, що два борти ще кружляють навколо нас. І на підході десь за кілометрів 7 бачили, як починав заходити на посадку літак. В борт полетіло 2 «Ігли», стріляли практично знизу. Тобто ракета навіть не наводилася на теплову пастку, вона летіла по заданій траєкторії. З РПГ стріляли в нього. Літак намагався відвести тепловою пасткою ці ракети, але це було марно. Вони летіли по прямій. Дистанція від літака до стрілка була максимум кілометр. Потім різкий спалах з наступними хлопками.

Вибухав боєкомплект?

Ну так, БК почав вибухати. Впав, його розмазало по дистанції десь метрів 500, може до кілометра він роз’їхався (літак). Навіть практично не було воронки, тобто він упав на пузо і почав перевертатися…

Зранку десь в 10 чи 11 годині у нас була колона – 80-ка на БТРах. У нас було 2 БМД-ки, 2 «шишарики», ще одна машина з аеропорту, ЗІЛ-131 був. Було 6 чи 8 машин, ми вирушили на місце, зайняли оборону і пішли пішки збирати хлопців. Загалом назбирали 2 «шишарики» – останки, ноги, руки, із всіх тіл там тільки одне було з цілою головою…

На місці не було сепаратистів?

Нікого не було. Намагалися приїхати якісь місцеві прокурори, якісь депутати, але ми нікого не пустили. Зібрали останки, замінували все, що залишилося і підірвали. Приїхали до аеропорту, останки перевантажили у вагончик і далі почали займатися повсякденними справами. Вагончик простояв в аеропорту 4 чи 5 днів, тому що літак не міг злетіти – боялися, що його підіб’ють.

Після того літаки у нас не приземлялися, максимум літаки були над аеропортом, АН-26 були, скидали нам провізію.

Російська військова присутність

Коли для вас стало зрозуміло, що тут вже присутні війська РФ?

14 червня вже було все зрозуміло. Коли збили літак.

Це вже професійне озброєння?

Ну, чесно кажучи, «Ігли» були і в нас, але з неї також потрібно вміти стріляти і її необхідно мати. Досить висока вартість – за одну «Іглу» до 10 тисяч доларів. Ось їх було три штуки, дві ввійшли в борт. Наш підрозділ їх знайшов. Вітя «Біломор» і ще один волонтер були на «жигулях» і знайшли «логово» сепарів. Знайшли відстріляні тубуси і один тубус, який не вистрілив, тобто була ціла «Ігли» без пускової установки. Один тубус підірвали, а два пустих тубуси залишалося у нас. Плюс у нас ще був бінокль з відпечатком пальця. Куди він і тубуси поділися – ніби мали передати СБУ, але нікому не відомо, чи передали.

Теоретично в середньому за весь час перебування там нашої бригади (понад 90 днів), якщо помножити по одній касеті в день, то виходить, що до нас прилетіло порядку 3,5 тисячі снарядів «Градів» прилетіло в аеропорт. А якщо порахувати, що в день по 5 раз прилітало по повній касеті, то виходить, що десь 5-6 тисяч тільки «Градів» до нас прилетіло, не рахуючи всього іншого.

Будні захисників аеропорту

Терористи знеструмили аеропорт – це коли було?

Його знеструмили до 14 червня. Хоча і раніше його знеструмлювали, тому що, коли ми зустрічали 1-шу танкову, то ми вже підсвічували злітну смугу автотранспортом, щоб вони приземлилися. Все, що у нас було з фарами, було виставлено вздовж злітної смуги. Далі при посадці літак вмикав свої вогні і вже завершував маневр посадки. Намагалися завести генератори, але чомусь не виходило. Злітна смуга загорялася на пару секунд і зразу гасла.

Скидали з АН-26 на піддонах, з літаку на парашутах. Таких скидів у на с було 3 чи 4.

А коли розпочався масовий обстріл з важкої артилерії?

Після 14 червня розпочався. Вже летіло все, що тільки можливо. Обстріли було (це те, що я особисто спостерігав) зі сторони Луганська. Один «Град» пів-касети відстрілював по нам, а пів-касети по місту. Скоріш за все, з кварталу Мирний, тобто чітко був вихід ракети, і чітко було видно, що з цього ж місця продовжували стріляти по місту. Потім прилітало зі сторони Краснодонської траси. Один раз був обстріл зі сторони Росії, стріляли «Торнадо». У них політ до 50 км, якщо не помиляюся. Чому класифікували, що це  «Торнадо»? Тому що один снаряд не розірвався. На ньому чітко було написано. Плюс у хлопців був намет на мінометному розрахунку. В наметі сиділо 15 людей, пили чай і при обстрілі один зі снарядів розрізав намет на пополам і впав у 50-ти метрах. Не розірвався. Хлопці народилися в сорочках. Якщо би розірвався, то всіх п’ятнадцятьох би посікло, всіх би вбило. Тоді чітко по полосам було видно, що стріляли десь за 50 км від аеропорту зі сторони Росії. Тим більше, що у нас нема на озброєнні «Торнадо».

Воду нам, до речі, також перекрили в кінці червня – на початку липня. Сепаратисти підірвали водопровід. Ще деякий час у нас була вода, доходила під тиском. Потім почали пити воду із пожежного гідранту. Вона була жовтувата, трохи з бульбашками. Ну нічого, всі пили. Симптомів дизентерії не було.

Яким був ваш побут? Що робили у проміжках між виконанням бойових завдань?

Спали як тюлені – лягали зразу, як приходили. До обстрілів ще перебували у казармі, спали в наметах. Потім вже перейшли у бетонну споруду. Там були якісь ремонтні корпуси, ми їх розчистили і влаштувалися там.

Потім, коли вже пішли обстріли «Градами», почали переміщуватися по бункерам. Ще до переселення в бункер ми виходили на блокпост.

Потім у мене було інше завдання по ремонту техніки і основного генератора, який знаходився в бункері. Як тільки я його починив, я став головним по генераторах: ремонт, заправка мастилом, соляркою плюс забезпеченням електрикою інших пунктів. Розібрався в електричній схемі, підключив пожежку та інші пункти. В пожежці у нас був шпиталь, там цілодобово була електрика, щоб повноцінно могли працювати. Також у бункері у нас постійно працювали витяжки, ми висушували приміщення, бо було досить сиро. Електроенергія практично не виключалася, може тільки на пару годин чи для перевірки двигуна. У нас стояв 90-амперний двигун. Жер порядку 80-100 літрів солярки в добу. Все працювало, як годинник…

 

Подвиг, про який не знають

Я бачив на фотографіях, що ви навіть намагалися бурити свердловину?

Та, було діло. Просто ось така я сволота був, змусив всіх повірити у майбутнє. Ми завели бульдозер, завели екскаватор. Вирили капоніри, бомбосховище, все, що потрібно. Честь і хвала Серьозі Пазиничу, «Трактористу» нашому. На тракторі копати під «Градами» – це жорстоко, тому що ти ні хріна не чуєш. Під обстрілами він це все робив. Навіть їхати на тракторі, на тому ж навантажувачі, їдеш на дизелі, він же гримить. Орієнтир тільки один: по людях, які йдуть. Якщо бачиш, що людина йде, виходить можна їхати; якщо людина різко побігла, отже потрібно просто вистрибувати з цього транспортного засобу і кудись різко ховатися. Ось так людина під «Градами», під обстрілами, це все зробила, повикопували все. Йому ми зобов’язані всім. Захисники Луганського аеропорту – життям. Ця людина не побоялась. З ранку до вечора рив, рив і рив. Він з нашої 25-ї. Мобілізований. Про його подвиг ніхто не говорить і ніколи не розповідає. Але це – подвиг! Ми з ним підняли цю техніку, завели її, відновили. Тобто ми зайнялися бойовою частиною. Саме тому, що потрібно було використовувати все, що можна було використовувати.

Ми увійшли в парк. Виявили там бульдозер, екскаватор. Екскаватор завели відразу. Бульдозер хтось намагався завести, але неправильно заправив стартер. Вважав, якщо він на солярці, то і стартер теж на солярці заправляється. Насправді там бензин. Ми це все злили, почистили, залили бензин. Завели. І вже бульдозером і екскаватором виконували певні роботи. Укріплювальні споруди зводили. І свердловину

А свердловина … Ми вирили, десь на 5 метрів углиб яму. Далі, я з Серьогою зварив бур. Знайшли азбестові труби для того, щоб свердловину зробити, і ще просвердлили вглиб десь близько 4-5 метрів. Тобто все бурило, все працювало, все було чудово. Просто у нас не вистачило часу – почалися масовані обстріли «Градами», і ми суто фізично ризикували життями. Плюс пройшов дощ дуже сильний, і затопило свердловину. Чекали, коли вона висохне, але в результаті, грубо кажучи, проект не завершився.

Газова труба

Одного дня, під кінець липня, до нас прилетіли міни 122-го калібру. І перебили газову магістраль. В аеропорт заходила газова труба діаметром десь 400 мм. У неї потрапив осколок міни, і був витік. Смерділо газом дуже серйозно. Я телефонував СБУшникам. Просив запит на Луганськ, чи є там у когось знайомий або щось таке, щоб нам перекрили подачу газу. Тому що в будь-який момент, якщо б воно запалилося, то був би хлопок! Було б усім весело. В результаті ніхто нічим мені не допоміг – ні СБУшники, ні мєнти, ні місцеве населення. Усі забили на цю справу. І довелося робити самим… Я виявив за територією Луганського аеропорту, за колючкою, вентиль, який перекриває магістраль. Ну, там, зорієнтувалися, підняли сітку. Я виліз, перекрив магістраль. Десь години за дві тиск газу впав. Тобто пожежі у нас вже не було.

А потім? Не було газу після цього?

А нам газ і не потрібен був! А був він там чи ні? Уже ніхто долю не випробовував, за колючку не вилазив. Тому що, мало яка там група ДРГ могла і розтяжку поставити, і все таке інше. Ми вже не ризикували життям. За периметр не виходили.

Яка ситуація була з телефонним зв’язком?

У нас в аеропорту була котельня. Була вентиляційна труба, приблизно метрів 10-12. На трубі були закріплені стільники чи то МТС, чи то Life.

Одного прекрасного дня сепарам завезли ПТУРи. І вони вирішили, як би за точку орієнтира взяти цю трубу, і влучити в неї. Коротше, ці гади, блін, як павутину зробили по всьому аеропорту. Тому що цього дроту було від цього ПТУРа … Ну, зарядів 15 або 20 вони точно випустили. У результаті вони все-таки влучили в цю трубу. І заспокоїлися. Я там кілометр дроту намотав. Спеціально ходив і змотував весь дріт. Через деякий час командуванням було вирішено цю трубу знищити, щоб вона не була орієнтиром. І її все-таки підірвали.

А Інтернет був?

Інтернет був практично у всіх. Зв’язок був більш-менш нормальний, навіть під кінець липня. У мене був модем, який мені Вітя подарував. У бункері в мене був комп’ютер зібраний. Зібрав з того, що було. Приєднав виту пару. Витягнув модем на дах. І думаю, ось зараз я на виту пару підключу, і буде все чудово. Підключив – немає сигналу. Мучився я пару днів. Потім я зібрав ще один комп’ютер. Зробив мережеве підключення. Витягнув електрику назовні. Помістив це все у вентиляційну шахту. У мене там працював один комп’ютер. Один комп’ютер працював у бункері. Від нього був метровий кабель, який витягнули назовні. І до нього був приєднаний модем. Так я вирішив питання з Інтернетом. Всі заходили в бункер: «Ти що, в Контактах, сидиш?!» Я кажу: «Так» – «Як?!» Я кажу: «Мовчки!».

Плюс у мене був витягнутий назовні кабель телевізійний. У мене стояла нагорі антена з підсилювачем. Десь близько 14 каналів в бункері на телевізорі працювало. Сепар-ТВ ми дивилися регулярно. І вечір у нас починався з такої фрази: «Ну що, кінокомедію дивитися будемо? Вмикай!» Ми сідали і тупо іржали! «Луганськ обстріляли ВСУ!»

А там тільки російські канали були?

Тільки російські. Лайф Ньюс, Луганськ Ньюс, Раша Тудей, Луганськ-24, Росія-24.

До речі, в Росії немає каналу Росія-24.

Його придумали тільки для Лугандоніі і «Новоросії»! У всякому разі, у нас все було. У крайні дні було, звичайно, жорсткіше. Гарний зв’язок починав працювати тільки десь о 9-10 годинах вечора, коли активні користувачі у місті переставали розмовляти. Тоді вже, більш-менш, ми могли спілкуватися зі своїми рідними та близькими.

Але, одного сонячного дня липня я сушив свої пожитки, у вигляді спального мішка і всіх там подушок, і такого іншого. Перебував я на верхівці, на куполі бомбосховища. І тут Дмитро, який мені допомагав неодноразово лагодити генератори, які ми притягли з Луганського аеропорту. Він прибіг на верхівку бункера і кричить мені: «Андрій, «Гради»»!». Я кажу: «Та далеко ще!». Він каже: «Андрію, ти не зрозумів, «Гради»»!» Я починаю бігти. Ну, грубо кажучи, «градина» летить мені в спину. Я спускаюся з верхівки, і мені внутрішній голос каже: «Андрік, падай!» Я впав. І коли я падав, стався вибух. Такий хлопок, як батьківський запотиличник. Але землю я поцілував, звичайно. Гримнуло добряче. Ось, в цей момент, перебило виту пару, розбило модем, розбило комп’ютер, який у мене стояв на верхівці. І після цього, в мене Інтернету в бомбосховищі вже не було. А Дмитра я називаю своїм хрещеним татом. Тому що, якби не він, то може бути, мене вже тут не було б …

«Це лише початок»

Скільки днів ви були в аеропорту?

Я так порахував, 99 днів. 4 травня ми приземлилися, десь 9 або 10 серпня, ми колоною вийшли. Спочатку на Побєду через Щастя, потім на Дебальцеве перемістилися, більше ми в аеропорту не були.

Коли ви залишали аеропорт, термінал був ще цілий?

Частково був цілий. Посічений мінами, але провалів даху, руйнувань, як таких, не було. Наші казарми ще були цілі, бомбосховище, тільки все посічене мінами і «Градами», завалів не було. Завали вже були пізніше.

А до того моменту, як ви покинули аеропорт, чи було у вас відчуття, що ось-ось Луганськ до кінця літа може бути звільнений від терористів?

Так, його звільняти треба було ще 14 червня, коли гримнуло. Тобто хлопці були всі заряджені, могли чітко заходити і вже звільняти, зачищати його. Але команди не було. У нас же перемир’я, у нас же Мінські домовленості. Сиділи і чекали, коли прилетить. Як завжди, як зараз всюди.

Тоді хотілося, щоб все закінчилося, як найшвидше. Але потім, аналізуючи ситуацію, розуміли, що ні хріна це не кінець, це тільки початок.

Коли ви повернулися з аеропорту, після всіх цих подій, сильно відчувався цей контраст – між військовим життя і життя в мирному місті?

Звичайно, важко було. Коли прислухаєшся постійно до кожного хлопка, до кожного пуку, тріску – важко. На передок ми періодично, потім вже, потрапляли, після служби, як волонтери. На гражданкє трохи по-іншому все. Тут все-таки тисне, тисне, тисне процес очікування, коли ж воно все-таки бухне, а воно не бухає…

Часто згадуєте про ті події?

Часто. Та й сниться періодично, періодично воюємо і досі …

І продовжуєте займатися якоюсь волонтерською роботою?

Трошки. По мірі можливості. З друзями. Є що везти – веземо. Допомагаємо, як можемо.

Фото: Сергій Пазинич (25-та бригада)

Над матеріалом працювали: Сергій ГЛОТОВ, Марія БІЛЯКОВА, Олександр ВОЛЧАНЬСКИЙ, Валентина КУШНІРЕНКО, Надія ВОЛЧЕЦЬКА, Мар’яна ПРИСТАЙ, Тетяна ПОПІТІЧ, Анастасія ГОРОВА

=============================

Інтерв’ю опубліковано у рамках проекту «ОБОРОНА ЛУГАНСЬКОГО АЕРОПОРТУ».

«ОБОРОНА ЛУГАНСЬКОГО АЕРОПОРТУ» – проект БФ «Народна підтримка воїнів АТО», у рамках якого планується видання книги та створення документального фільму, присвячених героїчній обороні ЛАП у квітні-серпні 2014 року.

#AirportLuhansk

=============================

Збір коштів на видання книги:

Карта ПриватБанку 4149 4978 6982 9640 (Сергій Глотов).

Для реалізації проекту необхідна допомога редакторів та дизайнерів!

=============================

Благодійний фонд «Народна підтримка воїнів АТО»

Код ЄДРПОУ 40084044

р.р в Приватбанк 26009053704694, МФО 325321

Email: nafront@i.ua

Телефон: +380983619073, +380630150357, +380955232183

Facebook:

https://www.facebook.com/VoinamATO

https://www.facebook.com/ArmyForKids

https://www.facebook.com/IstoriiBorotby/

https://www.facebook.com/peremogaty/

https://www.facebook.com/BookOfGlory/

Волонтерська хвиля